Сто років на зв'язку

лютий 16, 2018

Чи уявляєте Ви своє життя без телефону?

Здається питання риторичне… Без телефону зараз нікуди. А ще бажано, щоб це був «смарт», зі всіма прибамбасами, 3G інтернетом і діагоналлю побільше, аби лишень у кишеню вміщався. І то, навряд чи кого ним здивуєш – такий зараз є у кожного п’ятикласника.

Та ще зовсім недавно про таке диво ніхто навіть не мріяв, адже мобільний зв’язок у Куп’янську з’явився лише на початку 2000-х. А до того часу «мобіла» була майже недосяжним атрибутом заможного життя.

Однак були часи, коли таким атрибутом виступав і звичайнісінькій стаціонарний телефон. А взагалі-то, при слові «телефон» хоча б хто-небудь згадав про старий добрий дисковий телефонний апарат? Якщо ні – зробімо це разом. Адже мова сьогодні піде саме про нього і про його появу на Куп’янщині, та неабиякі пристрасті з цим пов’язані. Щоправда, розпочнемо ми з далеку…


14 лютого 1876 року, Патентне відомство Сполучених Штатів, ранок. У відомстві з’являється повірений од винахідника Еліши Грея із документами на отримання патенту, що має назву «Пристрій для передачі та приймання голосу за допомогою телеграфу». Десь через дві години, приблизно опівдні, на порозі Патентного відомства з’являється іще один повірений, на цей раз від Олександра Белла. Мета його візиту аналогічна – подання заяви від свого клієнту на отримання патенту з ідентичною назвою. Але двох переможців у цих наукових перегонах бути не може! Белл запізнився, отже Грею – лаври переможця і бризки шампанського! Здавалося б так, але – от халепа! – у документах Грея не вистачило квитанції про сплату необхідного мита, у той час, як повірений Белла сплатив мито заздалегідь. Тож зрештою і заява його була зареєстрована раніше, і життя склалося краще.

Отакі от оберти може виробляти Фортуна! До речі, до Олександра Белла вона явно мала якісь почуття, адже Белл «випередив» не лише Грея, а й італійського винахідника Антоніо Меуччі. Останній сконструював прототип телефону ще у далекому 1860 році, але незнання англійської та слабий хист до підприємництва не дозволили йому «розкрутити» свій винахід, і він так і загубився у паперових архівах. Та й взагалі, питанням передачі звуку на відстань у той час не займався хіба що лінивий, тож претендувати на першість у відкритті могло щонайменше чоловік десять. Але патент, який став одним із найбільш прибуткових за всю історію, 7 березня 1876 року отримав Олександр Белл.

Та особисто я далекий від того, щоб применшувати заслуги Белла, адже Фортуна, як відомо, посміхається найкращим!

Олександр Белл, 1876 р. Олександр Белл, 1876 р.
Фото: www.globallookpress.com
Малюнок запатентованого телефону О. Белла, 1876 р. Малюнок запатентованого телефону О. Белла, 1876 р.
Фото: Public Domain

А далі була виставка у Філадельфії, презентація винаходу у Європі, публікації від газетярів, визнання від вчених і фінансування від інвесторів. З того часу телефонний зв’язок почав стрімко розвиватися і впевнено поширюватись світом, а майже через 40 років дістався і до повітового міста Куп’янськ.

Розпочалася історія телефонізації Куп’янська 26 жовтня 1912 року ось із такої заяви.

Куп’янське повітове Земське Зібрання.

Натрапив я на неї вивчаючи журнали Куп’янського повітового Земського Зібрання. Не надто вдаючись в тогочасні особливості місцевого врядування спробую перекласти найменування основних фігурантів розповіді на сучасний штиб. Отже, якось так:

  • - повітове земське зібрання – районна рада;
  • - земська управа – райвиконком;
  • - гласний – депутат.

Цю заяву підписали 23 гласних із 36 можливих. Начебто переважна більшість «за» прогресивне впровадження, але враховуючи, що Куп’янський повіт у Харківській губернії зазначений, як єдиний (окрім Старобільського), де не має телефонного зв’язку, виглядає трохи дивною позиція тих тринадцятьох гласних, котрі свої підписи не поставили.

Та це – лише початок, далі буде цікавіше!

Сумлінно виконуючи свою роботу, Куп’янська Земська Управа під керівництвом Соболєва Олександра Яковича до наступного Земського Зібрання підготувала розлогий звіт, у якому ґрунтовно дослідила питання з улаштування земської телефонної мережі. Цей звіт містив виробничі, фінансові та організаційні моменти, і був представлений вельмишановному панству на Зібранні 27 січня 1913 року. А далі почалися «прєнія»… Мабуть, у захваті від тих «прєній» були і стенографістки, і видавці Журналу Зібрання, інакше б «перли», які там лунали, були би втрачені назавжди. А так, маємо змогу ознайомитись…

Першим взяв слово Юрій Володимирович Розаліон-Сошальський:

«Складно говорити проти телефону, коли на минулому Земському Зібранні було заслухано заяву 23-х гласних про необхідність створення телефонної мережі з дорученням Управі розробити це питання.

(Дійсно складно! Особливо, якщо самі ж і доручали. Та складнощі, вочевидь, не лякають Юрія Володимировича!)

Але я спробую з’ясувати практичність запровадження телефону з точки зору «хлєбопашца», простого обивателя.

(З усією повагою до Розаліон-Сошальських в цілому, і до Юрія Володимировича зокрема, я от просто заплющую очі і бачу, як він, сердешний, приміряє на себе точку зору «хлєбопашца»! Ну і, ясна річ, примірявши, шановний гласний дійшов висновку, що…)

…у той час, коли немає доріг і мостів, і в багатьох випадках неможна навіть дістатись до станції, користь телефону для маси цілком відсутня…

Ну, і резюмуючи свій виступ, пан Сошальський ігнорує щойно зроблений ґрунтовний доклад і пропонує…

…розібратися з цим питанням і відкласти його щонайменше до наступного Чергового Зібрання».

(Себто на 8 місяців, а ще краще – назавжди).

Далі починається «зірковий час» Володимира Івановича Жихарєва. Виступ цього пана можна розділити на дві частини: перша – зважено-розсудлива, і друга – метафорично-езопова. Першу частину приводжу, як характерну для усіх противників телефонізації, де опір прогресу і власна обмеженість маскуються під незмінними з часів створення світу популістськими гаслами (о! це одвічне вболівання за медицину, освіту та економічне зростання населення!)

Куп’янське повітове Земське Зібрання

І другу частину виступу шановного Жихарєва приводжу з фотографією, бо, якби написав од себе, боюся, Ви б засумнівалися в існуванні цього високохудожнього «трешу».

Куп’янське повітове Земське Зібрання
Куп’янське повітове Земське Зібрання

Як то кажуть – «no comments»… Але коментарі знайшлись. Знайшлись вони в одного з авторів проекту впровадження телефонної мережі – Голови Земської Управи Олександра Яковича Соболєва. А відповів він приблизно таке:

«Якщо Ви бажаєте й надалі сидіти у своєму болоті – будь ласка, – сидіть. Але у свою чергу хочу Вас застерегти – якщо слідувати Вашій логіці, та аж надто перейматися послідовністю, то можна дістатись вершини гори, коли вродлива красуня перетвориться на стару бабцю!»

Не без почуття гумору був пан Олександр Соболєв! Його особа варта окремої розповіді, як і весь рід Соболєвих. Та повернімося до «прєній»…

Гласний Василь Семенович Сиромятніков наголошує, що…

«…Куп’янське Земство дуже ретельно прислуховується до потреб населення, а в облаштуванні телефону селяни бачать нагальну необхідність».

(От у Сиромятнікова, наприклад, прогресивні селяни! Не те, що в інших…)

«Дуже цінною», як на мене виглядає заява Ю. К. Захарашевич-Капустянського, котрий «приєднується до сказаного паном Жихарєвим, щоправда, відкидаючи тезу з горою і красунею».

Варто сказати, що більшість противників телефону – це люди вельми поважного стану унаслідок вельми поважного віку. Тож не дивно, що прогрес їх мало цікавить.

Дебати продовжуються ще довго, жваво, і не менш захоплююче. Врешті О. Я. Соболєв не витримує, і ставить питання радикально – «потрібен таки телефон, чи ні?» На що велемудре Земське Зібрання, відхиливши звіт Управи, все ж таки прийняло рішення: «визнати принципову необхідність запровадження телефонного зв'язку», і з почуттям виконаного обов’язку роз’їхалось по домівках!

Вибачте за мій неприкритий суб’єктивізм, але вдарити сарказмом по маразму єдине, що залишається у цій історії з «прєніями». Радує те, що розум все ж таки виявився переможцем. А щоб і нам повернутися до конструктиву, пропоную побіжно ознайомитись із запропонованим Управою Звітом.


В процесі організації телефонної мережі у Куп’янському повіті за проектом інженера-електрика Д. Горського, планувалося забезпечити телефонним зв’язком 26 населених пунктів, серед яких:

  • - 2 центральні станції: у Куп’янську і у Сватовій Лучці (сучасне місто Сватів) з прогнозованою кількістю абонентів 52 та 21 відповідно;
  • - 14 підстанцій обладнаних комутаторами: Кам’янка, Дворічна, Ново-Миколаївка, Старовірівка, Василівка, Щеняче, Ново-Осинівка, Сеньків, Нижня Дуванка, Гороховатка, Кабаньє, Юріївка, Терни, Кремінна;
  • - 10 телефонних пунктів: Тополі, Колодяжна, Ольшана, Гусинка, Петропавлівка, Осадьківка, Борова, Піски, Покровськ, Тарасовка.

Загальна довжина дротів мала становити понад 700 верст (близько 747 км).

При пошуку телефонного устаткування вибір Управи цілком природно зупинився на шведській фірмі «Л. М. Еріксон і К°». Чому природно? Тому що, з’явившись у 1876 році, як електромеханічна майстерня, вона завдяки хисту свого засновника Ларса Еріксона, у короткий термін налагоджує випуск телефонних апаратів, які успішно конкурують на європейському ринку з продукцією «Bell Company» (фірма Олександра Белла). У1893 році компанія Еріксона телефонізує Київ, а у 1896 році – модифікує існуючу телефонну мережу міста Харків. (До речі, перший телефон задзвонив у Харкові у 1883 році, а на кінець 1888 року чисельність абонентів сягнула сотні).

Відносно Харкова існує інформація, що продажем телефонів займалась одна єдина фірма у місті, і були це усе ті ж телефони «Еріксон».

Реклама телефонних апаратів у газеті Южный Край, 1888 рік. Реклама телефонних апаратів у газеті "Южный Край", 1888 рік. Фото: www.otkudarodom.com

До речі, це той самий Ericsson, який із 2001 по 2011 роки разом із Sony випускав нічогенькі мобільні телефончики. (В мене досі десь лежить їх «розкладушка» у робочому стані). Та перші «Еріксони» виглядали «трохи» інакше.

Ericsson, 1896 рік Ericsson, 1896 рік
Ericsson, 1914 рік Ericsson, 1914 рік

Але як зараз, так і сто років тому, телефон окрім своєї основної функції, був покликаний підкреслювати статус свого володаря. У цьому сенсі показово виглядають моделі телефонів представлені вище. Перша вишукана модель, була настільки популярною, що випускалася з кінця ХІХ ст. майже без змін понад 30 років. Друга модель становить собою бюджетний варіант для потреб державних установ і менш вибагливих абонентів. З великою ймовірністю саме на подібній моделі і зупинили свій вибір куп’янські чиновники.

Усього для потреб Земської телефонної мережі планувалося закупити 124 телефонні апарати. Вартість одного апарата складала 47 карбованців, абонентська плата за телефон планувалась на рівні 40 карбованців на рік (абонплата у Харкові в 1914 році – 75 крб.) Ось він такий – тарифний пакет «Повітовий»! А щоб зрозуміти дорого це чи дешево, пропоную порівняти: заробітна платня телефоністки становила 15 карбованців на місяць, телефонного монтера – 25 карбованців, а завідувач телефонною мережею отримував 125 карбованців.

Приблизно так мало виглядати робоче місце телефоністки і на центральній станції Куп’янська.

телефоністка за робочім місцем

А ось робоче місце за комутатором на підстанції.

комутатор на підстанції

Дуже потішила мене клієнтоорієнтована політика майбутнього підприємства:

«…користування телефонною мережею буде організовано за прикладами кращих земських телефонних мереж, а абоненту буде надаватися не лінія, а особа, з якою він бажатиме поговорити…»

Молодці! Такий от оператор зв’язку – «Земська телефонна мережа»! До речі «оператор» на додаток до тарифного плану «Повітовий», передбачає й додаткові послуги:

  • - платні переговори – 15 копійок за хвилину;
  • - запрошення до телефону на переговори – 20 коп.;
  • - телефонограма – 2 коп. за слово, 10 коп. за бланк, тощо.

Авторами проекту був складений «бізнес-план», де, враховуючи експлуатаційні витрати та очікувані доходи, виводиться чистий прибуток на початковому етапі – близько 700 крб. на рік. Звісно цього недостатньо для окупності проекту, але «земські мережі» ніхто й не розглядає як комерційну компанію. Як би сказали зараз – це капітальні вкладення у розвиток місцевої інфраструктури та телекомунікації, але раніше так не казали...

У скільки ж обійшовся проект телефонізації Куп’янського повіту? Фінансування мало відбуватися за рахунок кредитних коштів. На стадії проектування сума витрат була встановлена у розмірі 65 000 крб. Під час його затвердження сума зросла до 80 000 крб.

А доленосне історичне затвердження відбулося на Черговому засіданні Земського Зібрання 29 вересня 1913 року. Та одностайного рішення і тут не склалося. Знайшовся такий собі Попов Семен Єгорович, який до останнього захищав куп’янців від непомірної розкоші, у той час коли… (і далі за текстом).

Куп’янське повітове Земське Зібрання

Мабуть, Семен Єгорович відчував, що він сам, як і той «земський платник», телефоном користуватися не буде. Найстарший гласний Земського Зібрання почив у Бозі 8 січня наступного року.

А прогрес, як завжди, пішов уперед. А за ним і всі інші.

Дуже цікаво було читати, як через рік після затвердження проекту, на Черговому Зібранні, усі кому не лінь клопотали про встановлення їм безкоштовного телефону, мотивуючи це, як Ви думаєте чим? Правильно! – власною турботою про потреби простого населення. «У мене така важлива робота!» – казали вони. «Як же оце бідний селянин буде без мене існувати?» – питали у присутніх. «Ми ж усе робимо заради нього!» – били себе в серцях у груди. «Встановіть мені безкоштовний домашній телефон!» – завершували майже зі слізьми на очах. Ну а що робити? Встановлювали…

Та не все було так погано. Були люди, котрі дійсно вболівали за свою роботу робили на користь міста та його мешканців. Занурившись у телефонну тему, я з упевненістю можу сказати, що велика, а можливо й головна заслуга, у тому, що у Куп’янську з’явився телефон належить людині на ім’я Олександр Якович Соболєв. Адже саме він, бувши Головою Земської Управи, усіляко лобіював це питання на всіх рівнях. Починаючи від повітового Куп’янська, де мав вислуховувати місцевих «сивочолих мудреців», продовжуючи губернським Харковом, де вирішував усі організаційні питання, і завершуючи столичним Петербургом, де він особисто узгоджував питання оформлення кредиту у «головному офісі» Управління Каси Земського і Міського Кредиту!

До речі, як би не його завзятість, то, можливо, не бачити (і не чути) куп’янчанам телефону ще років 10, адже далі починалися буремні часи – Перша світова, Жовтневий переворот, Громадянська війна…

Слова подяки Вам за працю, пане Соболєв!

Слід зазначити, що процес телефонізації запущений Земською Управою, впевнено тривав і без Олександра Яковича, який невдовзі пішов з посади. А станом на 1915 рік вже була виконана «перша черга» проекту…

Триває цей процес і зараз! Прогрес не стоїть на місці – життя рухається вперед на шаленій швидкості. У нову еру айфонів і гаджетів першість за новими технологіями! Тож поки дротовий телефон ще не став суто музейним експонатом – візьміть слухавку і задзвоніть своїм знайомим. Перевірте, чи не викинули вони «стаціонарний» на смітник. Особисто я – на зв’язку!

дисковий телефон