Телеграма для лауреата

березень 02, 2018

Важко претендувати на оригінальність, коли пишеш про видатну особистість світового масштабу. Дарма, що це твій земляк. Адже за останні сто років різні біографи, дослідники та історики написали стільки, що стане ще на кількох діячів. Від себе додати вже просто нема чого. Тож чи варто намагатися? Гадаю – варто!

Цей нарис присвячується уродженцю села Іванівка Куп’янського повіту, нащадку шляхетного дворянського роду, вченому зі світовим ім’ям Іллі Іллічу Мечникову.

Ілля Мечников І. Мечников за роботою в Інституті Пастера, фото після 1909 р.

Ім’я Мечникова в наших краях відоме практично усім. Під кожним заголовком на кшталт – «Видатні діячі Куп’янщини» (будь то стаття в газеті, чи стенд в музеї), ми обов’язково знайдемо розповідь про Іллю Мечникова. І не так вже й важливо, що місце народження вченого наразі відноситься до Дворічанського району – все одно земляк! Впізнавши знайоме прізвище, ми схвально киваємо головою, мовляв, ага-ага, знаємо, вчений такий – молодець дядько, жив десь тут неподалік, і проходимо далі повз… Навіщо нам ті подробиці його життя, якщо нам вистачає лаконічного – «вчений-біолог». А дарма! Біографія у Іллі Ілліча була, м’яко кажучи, не нудна – варта того, щоби «погуглити» на дозвіллі.

До речі зв’язок із Куп’янськом у нашого героя був вельми опосередкований. Адже з селами Іванівкою, де у 1845 році він народився, та Панасівкою, куди невдовзі переїхала жити родина, Іллю пов’язували виключно дитячі роки.

Карта XIX століття
Карта XIX століття

Залишивши у 1856 році батьківський маєток, майбутній учений розпочинає своє навчання у Харкові, яке триває 8 років. А вже у 1868 захищає докторську дисертацію із зоології.

Потім були Петербург, Одеса, регулярні виїзди на стажування та роботу до Європи, видатні наукові відкриття, і щоденна боротьба за місце під сонцем. А у 1887 році не витримавши постійних утисків з боку чиновників «від науки» та місцевої професури, вчений переїздить на запрошення Луї Пастера до Парижу, де і працює в його інституті до кінця життя – така от «втеча мізків» взірця ХІХ сторіччя.

Не беруся судити, чи часто згадував учений на чужині про край свого дитинства, але на Куп’янщині не забували свого знаменитого земляка!

Ось тому підтвердження.

Витяг з порядку денного Куп’янського Повітового Земського Зібрання від 28 вересня 1906 року:

Витяг з порядку денного Куп’янського Повітового Земського Зібрання від 28 вересня 1906 року

А ось текст вітальної телеграми до 70-річчя Іллі Мечникова, затверджений на Земському Зібранні 05 березня 1916 року:

текст вітальної телеграми до 70-річчя Іллі Мечникова

Саме цей документ і послугував поштовхом для написання статті. Поглянувши на дату телеграми – 5 березня – я подумав: ага, значить десь поряд і день народження має бути. Гарний привід для публікації! Поліз в Інтернет перевірити, аж глядь – ні! Народився Ілля Ілліч 3-го травня. Ну, думаю, певно заздалегідь хотіли привітати земляка, щоб не забути. Потім знову, глядь – та ні! Сімдесят років виповнилося ювіляру у 1915 році, а на телеграмі 1916 рік! Оце вже так точно: «краще пізно, ніж ніколи»! Ну головне, щоб від щирого серця…

Сподіваюсь, більше ніяких непередбачуваних затримок із телеграмою не виникло, і вісточка з батьківщини встигла дійти до свого адресата, адже жити вченому залишалося кілька місяців. Незабаром його здоров’я знову погіршилось, і 2-го липня 1916 року у віці 71 року Ілля Мечников помер від чергового інфаркту.

Але могло це статися і набагато раніше, адже за плечима майбутнього нобелівського лауреата у молодості було дві спроби самогубства… І обидві сталися через кохання.

Перша трагічна love story пов’язана з Людмилою Федорович – його першою дружиною.

Ще не будучи одруженим, молодий вчений придумав для себе цікаву теорію подружнього життя, у якій відводилась дуже непроста роль майбутній дружині. Дружина вченого мала бути його опорою та підтримкою у скрутні часи невдач, а коли «хмари» на небосхилі життя зникали, і науковий процес «йшов нормально» – зникати слідом за хмарами з обрію чоловіка. Ясна річ, жінку, котра відповідала б таким вимогам навряд чи можна було відшукати. Тож Мечников підійшов до питання «по-науковому», він вирішив, що найкращий варіант – виховати або ж, за його словами, «розвинути» майбутню дружину із дівчинки-підлітка. Благо вчений нікуди не поспішав…

Та доля розпорядилася інакше – закохався вчений у свою однолітку, до того ж хвору на туберкульоз. Весілля відбулося у 1869 році. Наречена була настільки слабка через хворобу, що у церкву, де вінчалися молодята, її заносили на стільці. Мечников щиро сподівався вилікувати кохану, але через чотири роки вона померла. У розпачі, вирішивши покінчити з собою, вчений випиває величезну кількість морфію, та, на щастя, доза наркотику виявилася занадто великою – його просто вирвало.

Вдруге вчений одружився в Одесі у 30 років. На цей раз він, певно, мав змогу реалізувати свою «струнку» теорію про виховування дружини власноруч. Адже його обраницею стала 17-річна студентка Ольга Білокопитова, котрій він певний час викладав зоологію. Та у житті подружжя знову з’являється смертельна хвороба. На цей раз молода дружина захворює на черевний тиф. Щоб розділити долю коханої, Мечников і собі вводить смертоносні бактерії тифу, вже не сподіваючись на краще. Та все ж таки, тяжко перехворівши, вчений незабаром одужує! Його дружина Ольга – теж!

Ілля Мечников, 1870-ті роки Ілля Мечников, 1870-ті роки
Ольга Білокопитова, 1870-ті роки Ольга Білокопитова, 1870-ті роки

З тих пір подружжя пліч-о-пліч працює усе життя. Ольга Миколаївна стає для чоловіка його надійною підтримкою і вірною помічницею. Вона допомагає йому у лабораторії і підтримує у житті. Їх шлюб триває понад 40 років.

Ілля Мечников з дружиною, Франція 1910-ті роки Ілля Мечников з дружиною, Франція 1910-ті роки

Вберігши вченого від ранньої смерті, Доля приготувала для нього високе призначення – рятувати від смерті інших. Адже все життя вчений шукав шляхи боротьби з такими хворобами, як туберкульоз, тиф, сибірська виразка, холера, сказ, врешті – сифіліс.

Мечников став основоположником мікробіології та імунології, зробив безліч відкриттів, став засновником наукової геронтології (науки про старіння), досяг успіхів у ембріології, цитології і… іще багато незрозумілих слів. Та своєї головної вершини вчений досяг у 1908 році, коли за створення теорії імунітету Мечников був удостоєний Нобелівської премії в області фізіології та медицини.

Фотокопія диплома про присудження І.І. Мечникову Нобелівської премії
Фотокопія диплома про присудження І.І. Мечникову Нобелівської премії
Фотокопія диплома про присудження І.І. Мечникову Нобелівської премії (29.10.1908 г.)

Ось такою видалася невеличка розповідь про видатного вченого, що народився понад 170 років тому у Куп’янському повіті. Я навмисно намагався уникнути енциклопедичного викладення інформації, адже для цього існує «Вікіпедія». Та і не ставив я собі за мету всебічного дослідження біографії вченого. Ця розповідь радше спроба засвідчити свою пошану великому земляку. У цьому сенсі вона подібна до згаданої вище телеграми, адже людська пам’ять – нагорода не гірша за Нобелівську!