Мій Рід

березень 13, 2018

На минулому тижні я вкотре працював в Державному архіві Харківської області, і раптом пригадав з чого усе починалося… Рівно п’ять років тому – у березні 2013 року, я уперше переступив поріг цієї установи. Привело мене сюди бажання розширити свої знання про власний родовід.

Для генеалогічних пошуків у мене була досить пристойна початкова база. Я знав ім’я та по-батькові усіх своїх «пра» та навіть декількох «пра-пра», і вважав це вже неабияким досягненням.

Та чи міг я тоді уявити, що за п’ять років по тому моє Дерево Роду буде налічувати близько 150 прямих предків, а глибина родоводу сягне середини 17 століття, і по більшості гілок налічуватиме 10-11 поколінь.

дерево роду

Найцікавіше, що майже всі ці люди мешкали на землях Куп’янщини, практично від самого початку їх заселення. Всі вони прийшли сюди бозна з яких куточків України на осадку нових слобід і залишилися тут назавжди. Земля Слобожанщини стала новою домівкою для них і їх нащадків до десятого коліна! Від усвідомлення того, що ти і є одним із тих нащадків перехоплює дух. І дарма, що мої пращури не могли похизуватися шляхетськими титулами і великими статками, але вони були вільними працьовитими людьми, і покоління за поколінням передавали дітям у спадок найцінніше – любов до рідної землі!

річка Оскіл місто Ку'янськ

Тож як її можна не любити – рідну землю, яку більше трьох століть поспіль кров’ю і потом зрошували твої предки? Землю, яку вони з року в рік орали й засівали натрудженими руками, землю, яку оспівували в піснях, і в яку, зрештою, лягли наприкінці свого життєвого шляху…

І хай це геть не науково, але іноді мені хочеться вірити, що наші пращури по смерті стають частиною навколишнього світу, і повсякчас промовляють до нас голосами птахів і шелестом дерев, підтримують і дають наснаги. У такі хвилини мені стає цілком зрозумілою віра прадавніх людей у духів своїх предків, у силу свого Роду. Адже кому, як не предкам ми маємо завдячувати власному існуванню – фізичному і духовному.

Та на цьому час повертати нашу розповідь із площини метафізичної на твердий науковий ґрунт, адже робота в архіві потребує виключно матеріалістичних навичок і системного підходу. А знайти потрібну інформацію в архіві іноді складніше ніж голку в копиці сіна.

архівні папери

Від самого початку у непростих генеалогічних пошуках мені допомагала моя майбутня дружина – перші свої знахідки ми робили пліч-о-пліч зігнувшись над товстелезними стосами метричних книжок. Та вже буквально за рік вона полишила мене з пожовклими паперами на одинці… У неї з’явилися справи куди важливіші… хоча також пов’язані з власним Родом!

А саме – із його продовженням!

Зі своєю справою дружина впоралася блискуче, і на нашому вже об’єднаному Дереві Роду з’явилася молода паросль, а за сумісництвом – наш любий синочок!

Народження нової людини – це не тільки радість у межах окремої родини, а й об’єкт інтересу цілої держави. Нову людину треба назвати, зафіксувати, внести у реєстри і видати з цього приводу спеціальний папірець. Саме з цього часу людина починає існувати у суспільно-правовому вимірі.

Ось декілька таких документів із власного сімейного архіву.

Свідоцтво про народження взірця 1951 року
Свідоцтво про народження взірця 1951 року

Так виглядало свідоцтво про народження починаючи з повоєнних часів і аж до кінця існування СРСР.

А ось вигляд аналогічного документу кінця 30-х років.

Свідоцтво про народження взірця 1939 року
Свідоцтво про народження взірця 1939 року

Саме ці документи, знайдені удома, і стали тою відправною точкою, з якої почався мій шлях у світі генеалогії. Більшість із них стосувалися моєї прямої батьківської гілки, що можна вважати неабиякою вдачею, адже усні сімейні перекази збереглися вкрай нерівномірно. Справа в тім, що моїх бабусь і дідусів на той час уже не було поряд (чи варто казати, як я шкодував, що свого часу не уважно слухав їх розповіді про старі часи?), тож основним носієм сімейної історії залишилась моя мама, котра добре пам’ятала розповіді своєї мами і своєї бабусі. Та всі ці спогади стосувалися, ясна річ, лише материнської лінії, у той час, як мій батько мовчав неначе партизан на допиті…

Взагалі склалося враження, що хранителями сімейної історії виступають переважно жінки, у той час, як по чоловічім лініям інформація передається вкрай сутужно.

Щоб встановити «status quo» мною були організовані «нечувані» пошукові роботи на теренах горищ, присипаних пилом, та у надрах десятиліттями не відкриваних сундуків і шухляд – благо батьківське «родове гніздо» виявилось багатим на такі принади. Затрачені зусилля не були марними – вдалося суттєво поповнити інформацію по батьківській лінії оригінальними документами і світлинами.

старовинна фотографія 1912 року, родина, місто Ку'янськ На фото: Тетяна Мартинівна Шопіна (у дівоцтві Доленко) з другим чоловіком – Іваном Дмитровичем Шопіним, і сином Володимиром, близько 1912 року
старовинна фотографія 1912 року, родина, місто Ку'янськ На фото: Ганна Пилипівна Литвиненко, близько 1925 року

Згодом пошукові операції були успішно застосовані і у випадку з батьківською ріднею моєї дружини. Вмістилищем її сімейного архіву виявилась стара валіза, що дивом вціліла на горищі після тотальної «зачистки», влаштованої родичами дружини за декілька років до цього.

старовинна фотографія 1915 року, чоловік в українському вбранні, місто Куп'янськ На фото: Григорій Михайлович Готовцев, близько 1915 року
старовинна фотографія 1915 року, жінка, місто Куп'янськ На фото: Євгенія Панкратіївна Козирєва (майбутня дружина Г. М. Готовцева), близько 1915 року

Та врешті решт, всі потенційні місця домашніх документосховищ були обнишпорені. Все, що можна було знайти – знайдено. Далі – робота в Архіві.

Головним дореволюційним джерелом генеалогічної інформації є церковні метричні книги. Церква супроводжувала кожну людину від її народження до самої смерті, то хто, як не Церква і мала бути тією «установою», котра відала обліком народжень, шлюбів і смертей. Відповідно до цього, кожна з метричних книг була поділена на три розділи.

Запис про народження мав ось такий вигляд.

метрична книга
Запис про народження з метричної книги Покровської церкви м. Куп’янська за 1871 рік

Одразу хочу зазначити, що такий каліграфічний почерк, як на фото – радше виключення із правил аніж норма, і наведений навмисне, щоб усі бажаючі могли ознайомитись із документом без додаткових пояснень (єдине, що варто пояснити: «воспріємнікі» – це хрещені батьки).

На думку багатьох дослідників, метричні книги є найбільш авторитетним джерелом генеалогічної інформації. Однак робота з метриками вельми трудомісткий процес, адже не знаючі напевно дату народження/шлюбу/смерті людини, котру розшукуєш, залишається рік за роком передивлятися книги, сподіваючись, що саме у цьому році твій родич був «соціально активний» і, відповідно, народився, одружився або помер.

Окрім цього архівні справи видаються не одразу – термін очікування у різні часи складав від двох тижнів до двох місяців. А ще справа може не відповідати своїй назві або ж виявитися у незадовільному стані. Тож іноді швидко знайти потрібну людину – це просто казкове везіння!

Якщо ж його не має, на допомогу Вам все одно прийдуть сказки! Так-так, саме сказки! Якщо бути точним, то – Рєвізскіє сказки. Це, такі собі, відомості, що включали в себе перелік платників податків до царської казни. Складалися вони дуже ретельно – до ревізії записувалися сім’ї у повному складі, з батьками, дядьками, дітьми і жінками, з указівкою віку членів сім’ї та родинних зв’язків поміж ними. Відбувалися ревізії в середньому один раз на 10-15 років, а всього починаючі із 1725 по 1858 роки було їх десять. Працювати з цими документами значно легше, і збереглися вони значно(!) краще. Певно, коли класик зазначав, що «рукописи не горять», він мав на увазі податкові документи.

Найдавніша ревізія по Куп’янському повіту, що зберігається у Харківському архіві датована 1795 роком.

Аркуш з Ревізської сказки 'войсковыхъ обыватѣлей' міста Куп’янська за 1795 рік
Аркуш з Ревізської сказки «войсковыхъ обыватѣлей» міста Куп’янська за 1795 рік

Заглиблюючись все далі й далі у минуле своїх предків, я відкривав для себе зовсім невідомі раніше виміри життя ХІХ століття, які не вписувалися у суто генеалогічні рамки. Мене стали цікавити соціальні, релігійні, правові, військові, культурні, побутові питання у житті простої людини того часу, що разом утворювали загальну картину буття. Від якогось моменту мене почало цікавити саме історичне тло, на якому покоління за поколінням проходило життя моїх пращурів. Тож коли дійшла черга до найстарішої ревізії за 1795 рік, я не надто засмутився через те, що «глибше» копати вже нікуди. Бо, по-перше – все ж таки є куди, адже залишається ще Історичний архів у Києві (а якщо буде мало – то ще й у Москві), а по-друге – рости «у ширину» виявляється не менш цікаво.

А результатом тривалих генеалогічних пошуків стало понад 200 прямих предків на нашому спільному із дружиною Дереві. І найпікантнішим відкриттям стало…

…Як би ми із дружиною були знаменитостями, ця новина би неодмінно звучала якось приблизно так – «Шок: чоловік і дружина – насправді брат і сестра!!!» І півгодинний репортаж по тєліку про нас…

Та ми широкому загалу не відомі – принаймні поки що))) – тож статтю таку про нас ніхто не напише, і Катя Осадча брати інтерв’ю не приїде. А шкода… Раптом вона також наша сестра?

А якщо серйозно, то це – чиста правда! Ми з дружиною – брат і сестра… у сьомому коліні! Досить цікава обставина, як на мене, особливо враховуючи, той факт, що кохану пов’язує з Куп’янськом лише лінія по одній із бабусь. Та насправді дивуватись тут нічому.

З кожним поколінням у глиб часів кількість пра-пра-родичів подвоюється і досить швидко їх число перевершить кількість тогочасного населення у даній місцевості, що фізично не можливо. Тож єдиним поясненням ситуації є наявність у різних людей великої кількості спільних предків, особливо у місцевостях з невеликою рухомістю населення. А починається цей процес «переплетіння», десь саме із шостого-сьомого коліна.

дерево роду

З часом Рід так розгалужується, що стає важко слідкувати за родинними зв’язками. На практиці вже мало хто вважає за рідню братів/сестер більш дальніх ніж троюрідні. А між іншим, із власного досвіду можу сказати, що по Куп’янську існує багато прізвищ, носії яких є не просто однофамільцями, а прямими нащадками одного спільного предка! Серед таких прізвищ: Чепурко, Левадний, Недоріз, Доленко, Книш, з великою вірогідністю – Осадчий, Соболєв, Сизонов та інші. (Виключення можливі лише у випадку появи однофамільця у відносно недалекому минулому). І це я назвав лише ті прізвища, котрими особисто цікавився.

Отже теза, що всі люди брати і сестри, не просто красива метафора, а цілком реальний стан речей!

З цього моменту відклавши у бік генеалогію, основну свою увагу я став приділяти питанням краєзнавчим, етнографічним та суто історичним. Окремим поштовхом до цього, у тому числі, послугувало знайомство із невтомними харківськими дослідниками історії Слобожанщини. Але генеалогічні студії лишилися поза моєю увагою не на довго…

Зачарований історією заселення Слобожанщини, я таки не втримався і «поліз» у легендарне 17 століття! Ще б пак, адже мої прямі предки власноруч творили історію цього краю! Осадчими у ті буремні часи називалися провідники, котрі брали на себе відповідальність за «осадження» (тобто заснування) нових вільних поселень – козацьких слобід. Хто саме був мій славетний предок, наразі за браком інформації сказати не можливо, але завдяки допомозі знаного харківського спеціаліста з історії, я став на декілька кроків ближче до розв’язання цієї загадки!

Ось фрагмент із перепису населення Слобідської України 1732 року, відомого у джерелознавстві як «Перепис Хрущова». На сьогодні це найдавніша документальна згадка про моїх прямих предків, козаків Ізюмського слобідського полку, мешканців містечка Купенка.

перепис населення Слобідської України 1732 року

А запис цей сповіщає про наступне:

«Во дворе Денис Алексеев сын Осадченко 30 у него дети Нестер 4 Клим году на том же дворе в особой избе братья ево Денисовы родные Петр 25 Иван 20 лет итого 5 душ».

І на сьогодні я щиро переконаний, що це – не остання моя знахідка!

...

Підсумовуючі роки праці, стиснувши час і простір до розміру одного абзацу, хочу завершити свій нарис словами подяки всім представникам Мого Роду, без яких не існувало б і мене, адже…

…Олексій народив Дениса, Денис народив Нестора, Нестор народив Івана, Іван народив Вакулу, Вакула народив Георгія, Георгій народив Давида, Давид народив Івана, Іван народив Володимира, Володимир народив Миколу, Микола народив Олександра, а вже ми із коханою дружиною Мариною народили синочка Степана!

Така от видалась історія – довжиною у 12 поколінь і майже 350 років! Та найголовніше, що Дерево Роду зеленіє новою поросллю, а значить – історія триває!

дуб, який вважається ровесником міста, і має вік близько 350 років, м. Куп’янськ, вул. Тітова На фото: дуб, який вважається ровесником міста, і має вік близько 350 років, м. Куп’янськ, вул. Тітова