Дев'яте травня

травень 09, 2018

Починаючи цю статтю, я довго вагався, як подати матеріал. Причин для вагань в мене було декілька, а думки, що сперечались у моїй голові, виглядали приблизно так:

  1. Маючи цікаві матеріали з місцевої газети про перші роки святкування Дня Перемоги у Куп’янську я маю поділитися ними зі своїми читачами.
  2. Як я можу спокійно поширювати ці матеріали, якщо з кожної шпальти нудотним потоком ллється нескінченна «алілуя» мудрому, великому, геніальному вождю, а по-суті «м’яснику» і кату – Йосипу Джугашвілі?

В мене були різні варіанти вирішення питання… Спочатку я взагалі хотів просто подати сухий фотоматеріал, без жодних коментарів, мовляв – «думайте самі, вирішуйте самі…», проте не втримався…

Так народилася ця стаття.

А присвятити її я хочу не «талановитим, випестуваним великим Сталіним генералам» і не узагальненій «любимій рідній Червоній Армії», а кожному окремому куп’янчанину, який віддав своє життя у роки Другої Світової війни.

Історія з підписанням капітуляції

9-го травня ми відзначаємо державне свято – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Чому ми продовжуємо це робити саме 9-го травня?

Про це вже сказано дуже багато, але кожного року це питання підіймається знову і знову. Тож в черговий раз шукаємо на нього відповідь…

16-го квітня розпочалася Берлінська операція. Совєтським «мудрим» керівництвом була поставлена вимога – до свята «пєрвомая» Берлін взяти.

І таки 2-го травня прапор Перемоги вже майорів над Рейхстагом. Не буду вдаватися в «особливості» ведення Червоною армією наступальної операції, скажу лише, що понад 78 000 чоловік цього прапора не побачили. Адже саме стільки бійців радянські війська втратили в ході штурму Берліну загиблими, і ще близько 274 000 чоловік пораненими.

Слава нашим «випестуваним» полководцям! «Етот дєнь ми прібліжалі как моглі!»

Так от – «пєрвомай» в Берліні відсвяткували, Гітлеру капут – що далі?

Треба ж таки зафіксувати переможний результат, а воно все якось «вокруг да около»…

Несподівано 7-го травня ініціативу в свої руки беруть союзники, і о 2:41 (за центральноєвропейським часом) у Реймсі підписується акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, котрий має вступити у дію 8-го травня о 23:01. Протокол цей підписали генерали/адмірали з відповідними повноваженнями (не будемо перераховувати всі їхні прізвища, адже навряд чи вони нам відомі). Скажу лише, що від імені радянського Головнокомандування свій підпис у акті про капітуляцію поставив «відомий усім» генерал Іван Суслопаров!

Хто??? Який Іван?! Який Суслопаров?!

Певно такі самі питання ставив свого часу і товариш Йосип Віссаріонович.

Ні, ну просто уявіть…

Берлін взяли! Над Рейхстагом червоний прапор встановили! Товариш Жуков вже новеньке галіфе з нагоди підписання капітуляції приготував! А тут – на тобі: якийсь незрозумілий Суслопаров у якомусь «захолусному» Реймсі!

Москва починає наполягати на повторному підписанні – щоб усе як годиться: з «понтами», Жуковим і у Берліні.

Німеччині в її положенні вибирати не доводиться, союзники ж переглянулись, плечима знизали, але «товариша з вусами» вирішили «уважить». Так відбулося друге підписання Акту про капітуляцію, яке й увійшло в нашу історію і свідомість, як єдино правильне! Сталося це 8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом (9 травня о 0:43 за московським).

Нижче вашій увазі спеціальний випуск газети «Колективний шлях» від 9 травня 1945 року із текстом капітуляції.

«Колективний шлях», 9 травня 1945 рік (№35)
«Колективний шлях», 9 травня 1945 рік (№35)

Неважко здогадатися, що усі ці сталінські «понти» з перепідписанням капітуляції, західним союзникам були глибоко «по цимбалам», тож вони вважали, і продовжують вважати, Днем перемоги над нацизмом – 8 травня.

А ми й досі живемо за інерцією згідно Наказу Президії Верховної Ради СРСР про оголошення 9 травня святом Перемоги.

До речі, дата Наказу – 8 травня 1945 року (себто капітуляція за версією Москви ще не підписана, а 9 травня – уже свято!)

Якось так…

Декілька слів про «ленд-ліз»

Для початку – а що це таке?

Програма ленд-лізу («lend lease») – це система, за якою США, здебільшого на безоплатній основі, передавали союзникам у Другій світовій війні боєприпаси, техніку (як військового, так і промислово-сільськогосподарського призначення), продовольство і стратегічну сировину, включаючи нафтопродукти і ще багато чого.

Загальний обсяг військово/промислово/гуманітарної допомоги, що надійшов СРСР протягом Другої світової війни від «клятих піндосів» склав 11,3 мільярдів доларів (що у перекладі на сучасні ціни становить понад 140 мільярдів). Та, ясна річ, це все дрібниці порівняно з «генієм» товариша Сталіна і «вирішальною» роллю комуністичної партії. Само собою – «Радянський Союз переміг би і без допомоги союзників!»

Особливого поширення ця теза почала набувати після 1946 року, коли дороги товариша Сталіна і бувших союзників остаточно розійшлися. Прикладом подібної пропаганди можуть послугувати і шпальти нашого місцевого «Колективного шляху».

«Колективний шлях» за 9 травня 1946р
«Колективний шлях» за 9 травня 1947р
Номери куп’янської міської газети «Колективний шлях» за 9 травня 1946 та 1947 років відповідно.

Реальна ж картина допомоги Радянському Союзу від Сполучених Штатів виглядала наступним чином.

Номенклатура поставок для СРСР визначалася радянським урядом і була покликана затулити «дірки» у постачанні радянської промисловості та армії. Ця допомога виявилася вкрай важливою і навіть рятівною для СРСР.

За різними оцінками, у загальному обсязі необхідних поставок для потреб армії західна техніка складала:

  • - у бронетанкових військах — 12–16 %;
  • - в авіації — 10–15 %;
  • - на флоті — 32,4 %.

Питома вага транспорту доходила до 70 %, тобто радянська армія їздила переважно на американських автомобілях. Основним шасі «Катюш» стали «Студебекери». У той час як Сполучені Штати дали близько 20 тисяч автомобілів для радянської «Катюши», СРСР випустив усього 600 вантажівок.

Продовольства, яке було доставлено в СРСР за ленд-лізом, вистачило б для того, щоб годувати армію в 10 мільйонів осіб протягом 1 688 діб, тобто упродовж усієї війни.

Свято Перемоги

Мені чомусь здається, що наведені вище святкові статті із перших шпальт, хоча й друкувалися у куп’янському «Колективному шляху», проте навряд чи були створені місцевими журналістами – дуже вже вони «довершені» з точки зору ідеологічного наповнення. В мене навіть не вистачило психологічної витримки, щоб докладно проаналізувати ці «шедеври», які оспівують в віках геній і прозорливість «батька народів». Проте я наполегливо рекомендую всім – не полінуйтеся і повністю прочитайте хоча б одну статтю, так би мовити «у якості духовної практики», щоб відчути рівень пропагандистського розмаху повоєнної доби.

А зараз пропоную зосередити увагу виключно на «куп’янських» матеріалах, присвячених Дню перемоги. Ось так святкували у 45-му…

Стаття з газети «Колективний шлях» за 9 травня 1945 р
Стаття з газети «Колективний шлях» за 9 травня 1945 р

А так у 48-му…

Стаття з газети «Колективний шлях» за 9 травня 1948 р
Стаття з газети «Колективний шлях» за 9 травня 1948 р

До речі у 48-му році 9 травня знову стало робочим днем. Тривало так до 1965 року, коли з нагоди 20-ї річниці Перемоги цей день знову не зробили вихідним. Саме з цього року встановлюється і традиція проведення військових парадів на Червоній площі, як демонстрація військової могутності Совєтського Союза («щоб усі боялись, щоб не насміхались!»)

Завдяки пожовклим сторінкам місцевої газети ми зараз можемо уявити, як відбувалось святкування Дня перемоги у Куп’янську 70 років тому.

А як ми відзначаємо це свято сьогодні?

Ніколи знову

Гортаючи старі газети я все читав і ніяк не міг второпати своїм куцим розумом: так хто ж таки переміг у тій жахливій війні – геніальний неперевершений генералісимус Сталін (який на пару з Гітлером її і розв’язав), чи можливо все ж таки мільйони простих людей, які змушені були взяти до рук зброю, щоб захистити свою землю?

Ідеологема – «великий Сталін здобув для нас Велику Перемогу», була створена у 45 році, і досі (ви уявляєте досі!) ще живе у певній кількості «полов’яних» голів. Це ж як свого часу треба було промивати мізки, щоб ця дурня не могла вивітритися упродовж 70 років? Хоча про що я?.. Зараз мізки вміють промивати не гірше…

Володимир В’ятрович слушно зауважує:

«Велика Перемога» стала реабілітацією радянської влади за вчинені жахливі злочини, перетворила почуття страху до ката Сталіна в почуття подяки до вождя і захисника.

Вже не існує ні Сталіна, ні Радянського Союзу, а ідея «Великої Перемоги» міцно засіла в наших головах…

Очевидно, що 9 травня потребує наповнення новими сенсами. І тут я повністю розділяю позицію Інституту національної пам’яті, котра серед іншого полягає у перенесенні акценту з історії військових дій на історії конкретних людей, а відтак відмову від святкування на користь ушанування.

.....................

Друга світова війна – це жахлива трагедія всього людства, це мільйони зламаних доль, мільйони людських жертв. Серед загиблих не мало і наших земляків.

Вічна вам шана, подяка і пам’ять, дорогі Куп’янчани, що перемогли в боротьбі з нацизмом у роки Другої Світової війни!

Але сьогодні я не буду горлати: «Ми пабєділі!»

Я просто скажу:

Ніколи знову