Мандри Святого Миколая

грудень 19, 2018

Святий Миколай

«З нетерпінням я чекаю –
Нині свято Миколая.
Як на дворі стане темно,
Він приходить потаємно.

Ще ніхто його не бачив,
Та у ліжечка дитячі
Він кладе під подушки
Подарунки й книжечки»

Таким віршиком розпочинається улюблена новорічна книжечка нашого синочка. І ось вже зо два тижні ми дійсно всією родиною з нетерпінням чекаємо на появу цього таємничого персонажу. А щоб час проминув з користю ми практикуємо активне очікування.

Під нашим чуйним керівництвом вже написаний лист до Миколая, вивчені святкові віршики, намальовано чимало яскравих малюнків, зроблено декілька важливих справ. Та головною, ясна річ, залишається історія з гарною поведінкою. І тут нам ще є над чим працювати… Тож користуючись нагодою, що випадає лише раз на рік, ми з дружиною без зайвих докорів сумління використовуємо майже безвідмовний важіль впливу на поведінку нашого коханого синочка – шантаж )))

Адже всім відомо, що Миколай приходить лише до слухняних діточок. І приходить не з пустими руками, а з цілою торбою подарунків і святковим настроєм! Тож усім малим бешкетникам зрозуміло, що гарна поведінка того варта. Ще б пак, адже в гості приходить сам святий Миколай!

А хто такий Миколай? Чому саме він? Звідки він приходить? У віці трьох років це не так вже й важливо. Це все нудні дорослі питання… Головне – відчуття свята і дива!

Святий Миколай з мішком

Але якщо, кому-небудь з вас все ж таки більше ніж три роки і для вас ці питання не такі вже й нудні, а відповіді не надто очевидні?

Коли так – рушаймо у святково-історичні мандри разом зі святим Миколаєм! Та насамперед пропоную з’ясувати:

А хто ж такий Святий Миколай?

Він же Миколай Чудотворець, він же Миколай Угодник, він же Миколай Святитель?

Досить давно я відкрив для себе, що Миколай мав чин – єпископ Мирлікійський. Пам’ятаю, що вельми здивувався цій обставині, адже у свідомості святий Миколай чітко ідентифікувався, як наш, «місцевий». А тут на тобі – «мирлікійський» (майже все одно, що «марлезонський»).

На той час моїм здивуванням все і обмежилось. Де знаходиться ця дивна земля – «Мирлікія» – з’ясовувати я не став. І правильно, до речі, зробив, бо, як виявилось згодом її взагалі ніколи не було!

А існувало в стародавні часи у землях Лікії місто Мира (або Мири). І ймовірно були в нього ще й міста-тезки, бо прийнято було уточнювати – Мири Лікійські (знаходилось воно поблизу сучасного містечка Демре, провінція Анталія, Туреччина). На той момент, коли ані турків, ані курортів «all inclusive» у природі ще не існувало, ця місцевість входила до складу Римської імперії, згодом Візантії і мала абсолютно античну культуру. От саме у цих краях у III-IV століттях і був єпископом «наш» Миколай.

«Колективний шлях», 9 травня 1945 рік (№35) Пам’ятник Святому Миколаю у Мирі (сучасне місто Демре) на подвір’ї стародавньої церкви

Початок великих мандрів

Прийнято вважати, що розпочалися вони близько 270 року н.е., себто з моменту народження маленького Миколая. За переказами його батьки Феофан і Нонна були глибоко віруючими християнами, і охрестили сина відразу після його народження, що було досить незвичним, як на ті часи. Саме з хресної купелі і розпочинається шлях Святого Миколая. Адже за легендою новонароджений малюк вже самостійно стояв під час свого хрещення! Воно й зрозуміло – щоб стільки подорожувати світом (та ще й з мішком подарунків) треба мати неабиякі вроджені фізичні дані!

Картина Джентіле да Фабріано, «Народження Святого Миколая», 1425 р. Джентіле да Фабріано, «Народження Святого Миколая», 1425 р.
Малюнок 'Миколай крокує світом' Миколай крокує світом

Ясна річ, прийнято вважати, що Святий Миколай – це історична особа. Однак слід зазначити, що більш-менш серйозних доказів на підтвердження цього не існує. Біографія святого ґрунтується головним чином на переказах двох інших церковних достойників, які аж ніяк не були сучасниками Миколая і жили у V та VII ст. ст. відповідно.

Проте я вважаю, що жодні сумніви недоречні! Ми то з вами серйозні люди і знаємо, що Святий Миколай існує!

А інакше звідки беруться цукерки під подушками? ;)

Миколай Чудотворець

Народившись у віруючий родині, будучи рідним племінником місцевого єпископа, Миколай змалку вирішує пов’язати своє життя з Богом. Маючи хист до навчання Миколай здобуває гарну місцеву освіту, а згодом і освіту у «престижному виші» в Олександрії.

Ще молодого Миколу його дядько висвячує на священика. Після смерті батьків Миколай отримує у спадок великі статки, які вирішує витратити на благочинність, чим здобуває велику любов і повагу серед своїх земляків.

Та не варто думати, що життя святого проходило спокійно і безтурботно. На молоді роки Миколая випадає період правління Діоклетіана та його послідовника Галерія, які відомі своїм жорстоким переслідуванням християн. І багатьом у цей час довелося заради віри піти на мученицьку смерть.

Проте Миколаю дісталася інша роль – служити Богу своїм благочинним життям. Йому не судилося стати мучеником – він став Чудотворцем! І мені здається саме у цьому полягає причина його всесвітньої популярності.

Миколай Чудотворець («Нікола Липенський»), Новгород, 1294 р. Миколай Чудотворець («Нікола Липенський»), Новгород, 1294 р.

Адже приклад довгого щасливого суспільно-активного життя серед християнських святих не надто поширений. І Святий Миколай як раз є тим оптимістичним взірцем відданого служіння Богу через служіння людям. На радість ближньому та в угоду Всевишньому.

За церковними переказами багатим на чудеса та благодіяння видалось життя Миколая Чудотворця. Серед його чудес: зцілення від хвороб, спасіння від голоду, звільнення незаконно ув’язнених, приборкання морської бурі та навіть воскресіння з мертвих. Особливо варто підкреслити чудо звільнення від непомірно високих податків. Так, було у його активі і таке! Тож тепер ви знаєте до кого можна звертати свої молитви з цього питання ;)

Та не будемо аж надто заглиблюватись у подробиці біографії Святого Миколая. Ну, по-перше, ви й самі можете про все дізнатись ознайомившись із його житієм, а по-друге, всі ці події лежать у площині суто релігійній, у той час, як ми зосереджені насамперед на Історії.

Святий Миколай Чудотворець зі сценами житія, с. Радруж, XV ст. Святий Миколай Чудотворець зі сценами житія, с. Радруж, XV ст.

Прийнято вважати, що земне життя Божого Угодника завершилось 6 грудня 345 року. Саме до цієї події і приурочене вшанування пам’яті Святого Миколая, яке в українському православ’ї ми відзначаємо 19 грудня через розбіжність календарів.

Та хто сказав, що тілесна смерть це привід припинити творити дива і мандрувати світом?!

Найцікавіші пригоди чекають на Миколая попереду…

Страсті за мощами

Одразу після смерті тіло Святителя почало мироточити і стало об’єктом паломництва. Згодом над могилою була збудована церква. В ній у мармуровому саркофазі і покоїлися з миром чудотворні мощі Святого Миколая аж до 1087 року. Щоправда час від часу на ці місця робили спустошливі набіги різноманітні сарацини та інші сельджуки, але до руйнування могили Святителя діло не доходило.

Церква Святого Миколая в Мирах, де зберігалися останки Миколая до 1087 року, сучасне місто Демре, туреччина Церква Святого Миколая в Мирах, де зберігалися його останки до 1087 року, сучасне місто Демре, Туреччина

Тим часом культ Святого Миколая ширився християнським світом. Остаточний Великий Розкол Церкви на католиків та православних відбувся лише у 1054 році, тож цілком природно, що Миколая звикли шанувати і у Візантії, і в Західній Європі. Особливо багато прихильників у Святителя було серед італійських мореплавців, які вважали його своїм покровителем.

І ось настав 1087 рік…

Офіційна версія подій виглядала так: одному священику з міста Барі, що на півдні Італії, наснився сон, у якому йому явився Миколай і ні з того ні з сього наказав перенести свої мощі з рідної землі до чужого йому міста Барі. Був той сон чи ні – справа третя… Варто розуміти інше – це ж просто середньовічний мега-крутяк мати у себе в місті мощі такого святого, як Миколай! А прикрити свій не надто шляхетний вчинок можна чим завгодно, а особливо християнською турботою про збереження святих мощей від погромів арабів і тюрків.

Ідею священика радо підтримали заможні мешканці міста Барі – була споряджена спеціальна «місія», що мала під виглядом торгових кораблів дістатись до Міри, «врятувати» мощі Миколая і доправити їх назад до Барі.

Особливого «екшену» цій історії додавало те, що у цей самий час венеційцям також спало на думку «врятувати» нетлінні останки Святителя.

Зрештою барійці випередили своїх конкурентів, але так поспішали, що забрати одразу всі мощі просто не встигли, і залишили частку дрібних фрагментів розлюченим місцевим монахам, що опікувалися гробницею Миколая. По від’їзді «рятувальників» монахи зібрали рештки святого та перепоховали їх у іншому місці.

9 травня 1087 року кораблі з мощами Святого Миколая радісно зустрічали у місті Барі. «Операція» була успішно завершена!

(Саме цю подію ми і досі святкуємо 22 травня під народною назвою – літній Миколай)

Незабаром у Барі містяни збудували базиліку на честь Миколая, де і досі зберігають його святі мощі.

Базиліка Святого Миколая у м. Барі, Італія Базиліка Святого Миколая у м. Барі, Італія

А що ж венеціанці? Не пощастило їм того разу…

Проте вже через 9 років під час першого хрестового походу лицарі з Венеції відібрали останні залишки мощей Святого Миколая у монахів-хранителів з Мири Лікійської і доправили їх до рідного міста. Далі, як годиться, був збудований храм, у якому і до сьогодні мощі Миколая оберігають набожних мешканців Венеції і продовжують творити дива.

Найбільше у всій цій історії шкода лікійських монахів, які залишилися з порожньою труною… Але чудеса у цьому світі тривають, і навіть порожній саркофаг продовжує зцілювати хворих і допомагати стражденним!

Воістину благодать Божа є безкінечною! А безкінечність залишається безкінечністю скільки разів її не діли (принаймні так стверджує математика).

Миколай дарувальник

Досить швидко культ Миколая розповсюдився і на інші країни Західної Європи. Особливої популярності він набув на теренах сучасних Австрії, Германії та Голландії. Саме з цими країнами пов’язують зародження традиції дарувати дітям подарунки на свято зимового Миколая. Зазвичай це була нова зимова одежа.

Дедалі традиція обдаровування поширюється, і згодом у якості подарунків з’являються не лише предмети першої необхідності, але й іграшки, смаколики і таке інше. Станом на XVI ст. Святий Миколай в багатьох регіонах Європи, а особливо в Голландії, міцно увійшов у народну свідомість, як добрий дарувальник та покровитель дітей.

Малюнок Святий Миколай

А пов’язано це з одним епізодом з життя Святого Миколая, що дійшов до нас за церковними переказами…

Жив собі один зубожілий чоловік, у якого було три доньки красуні. І був він настільки бідний, що ніяк не міг забезпечити своїх дочок приданим і видати їх заміж. І тут йому на думку спала свіжа ідея – а чи не відправити мені своїх дочок у повії, га? Живі гроші як не як!

Дізнавшись про це, Микола вирішив допомогти убогому (в усіх сенсах) батькові. А не так батькові, як його донькам. Щоб запобігти сумному розвитку подій Миколай протягом трьох ночей пробирався до старенької хатини та щоразу закидав у кімнату, де ночували сестри, гаманець із золотом – на придане для кожної з дочок. Кожна із сестер знаходила свій дарунок, раділа, і потім виходила заміж (чи раділи дівчата після одруження щоправда невідомо).

Робив добру справу Миколай, як водиться, потаємно, тож ніхто не бачив куди і як він підкидував те золото. Отож з’явились різні народні варіанти: а може у вікно? А може у трубу? А може в чобіток? А може у шкарпетки?

Зрештою – яка різниця! Головне інше – ще півтори тисячі років тому були закладені передумови створення сучасного образа і Святого Миколая, і Санта Клауса, і навіть Діда Мороза! Та щоб розібратися з усіма цими трансформаціями потрібна окрема нова стаття.

Тож повернімося до нашого канонічного Святого Миколая. Зійшовши із церковних фресок єпископом Мирлікійським він продовжив свої мандри добрим дарувальником маленьких діточок.

Фреска в католицькому храмі із зображенням Святого Миколая Фреска в католицькому храмі із зображенням Святого Миколая
Вітальна листівка початку ХХ ст.. Вітальна листівка початку ХХ ст..

Дістався Святий Миколай і до України. Проте не одразу і не так просто…

Миколай в Україні

Церковний культ святого Миколая прийшов на наші землі одразу з прийняттям християнства на Русі у 988 році. Перші ікони Миколи Чудотворця на Русі з'являються ще до перенесення його нетлінних мощей у Барі. А найперша чудотворна ікона Русі – це Київська ікона святого Миколи (Мокрого), що датується Х ст. і є візантійською за походженням.

У перші століття після хрещення саме Візантія була єдиним «імпортером» християнства на Русі, тож цілком очевидно, що Київ максимально перебрав у Константинополя головні християнські риси і канони. Серед таких рис і особливе вшанування Миколая Чудотворця. Кількість присвячених йому храмів і написаних ікон в Україні є найбільшою після Богородиці.

Але, разом з тим, східній традиції виявився не притаманний образ Миколая, як доброго старого дарувальника. Тож в українців сформувався насамперед канонічний образ Святителя.

Однак добрий щедрий мандрівник Миколай зайшов до нас з іншого боку…

Поширений у Німеччини звичай обдаровувати малечу з часом розповсюдився і на сусідні країни – Чехію, Словаччину, Польщу, а вже звідти, перейшов на українські землі. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під Річчю Посполитою.

Слід визнати, що на Слобожанщині звичай дарувати подарунки від імені Миколая (чи будь-кого іншого) серед простого народу не мав поширення. Виключення могли становити лише заможні прошарки суспільства, які в свою чергу брали за приклад європейські традиції. Звичайні селянські діти «заробляли» свої подарунки колядками та щедрівками на Різдвяні Свята.

Куп’янські традиції

Автор етнографічної збірки «Життя і повір’я селян Куп’янського повіту», (1907 року видання) Петро Іванов опосередковано підтверджує наше спостереження. Докладно описуючи в своїй книзі народні традиції святкування того чи іншого свята, автор на опис святкування зимового Миколая відводить лише одне речення:

«Три дня: 4,5 и 6 декабря называются «Николины святки» и на эти дни варят кутью и узвар, чтобы на будущий год был урожай на плоды и ячмень»

І все! Ніяких подарунків. Всі постують, п’ють узвар і чекають Різдва.

Ну і ясна річ ідуть у Миколаївську церкву на храмове свято.

Миколаївська церква
Миколаївська церква

Тож за бажанням можемо підтримати наші старі традиції.

Або створювати нові!

Святий Миколай ось уже понад півтори тисячі років не сидить на одному місці. Обійшов увесь світ, дістався і до Куп’янська. Що не вірите?

То заглянуть до себе під подушку! Може там подарунок?

Всі ми діти Божі, навіть якщо нам «трохи» більше ніж три рочки.

А дива вони трапляються!

Миколай знає…

Малюнок 'Миколай крокує світом'

P.S. Мандри тривають… Далі буде…