Різдвяний гість. Хто приносить подарунки?

грудень 25, 2018

Чи є такі люди, яким не подобаються свята?

Якщо і є, то треба визнати, що це дуже дивні люди. Ну як можна свідомо відмовитися від свята!? Особливо, якщо за протоколом передбачені подарунки? Ну хіба не чудово прокинутись вранці і знайти під ялинкою барвистий пакунок? А потім, тамуючи подих, обережно розгортати кольоровий папір в очікуванні, що під ним на тебе чекає мрія…

Таке таїнство траплялося раніше виключно на Новий рік під незмінним патронатом доброго Діда Мороза. Інших варіантів не передбачалося.

З часом в наше життя почали приходити нові звички та повертатися давно забуті традиції. В Діда Мороза з’явилися конкуренти: Святий Миколай та Санта Клаус; календар новорічних свят розтягнувся з 19 грудня по 7 січня, а локації для подарунків поповнилися місцем під подушкою, черевиками та шкарпетками.

Наразі згадані святкові персонажі ведуть між собою активну конкурентну боротьбу на ринку чарівницьких послуг, змагаючись у кого краща транспортна логістика і більший мішок із подарунками. Проте, попри існуючі відмінності, «конкуренти» мають багато спільних рис – це вже не молоді люди, вони носять довгу сиву бороду і вміють виконувати бажання.

Відтак необізнаній людині знайшовши у себе вдома подарунок важко одразу зрозуміти хто за цим стоїть.

Тож гадаю варто розібратися – хто нам приносить подарунки?

Святий Миколай та Санта Клаус, малюнок

Миколай із Мири Лікійскої

Ще тоді, коли світ нічого не знав про добрих Дідів Морозів, заморських Санта-Клаусів і екзотичних Йоуллопуккі, у ІІІ-ІV ст. н.е. жив собі праведний чоловік на ім’я Миколай. Був він єпископом у провінції Лікія в місті Мири (південь сучасної Туреччини поблизу міста Анталія), і все своє довге життя самовіддано служив Богу і допомагав людям. За це його люди й нарекли Божим Угодником та Чудотворцем.

Одним із його чудесних діянь було таємне дарування золотих монет трьом донькам збанкрутілого торговця, що врятувало їх від розпусти і дозволило вийти заміж, адже підприємливий батько вже хотів був відправити своїх дочок у повії. Саме ця легенда і стала відправною точкою у подальших мандрах доброго старого Миколая із мішком подарунків за плечима…

Дізнатись більше про всі перипетії пов’язані із постаттю Миколая Чудотворця можна з нашої попередньої статті – «Мандри Святого Миколая».

Тож зазначу лише, що на початок ІІ тисячоліття Миколай вже впевнено посідав місце серед найшановніших святих у християнському світі (як православному так і католицькому).

Святий Миколай із Барі, Фра Анжеліко, XV ст., Італія Святий Миколай із Барі, Фра Анжеліко, XV ст., Італія
Фрагмент ікони Миколая Чудотворця, XVI ст., Україна Фрагмент ікони Миколая Чудотворця, XVI ст., Україна

Асиміляція на новому місці

Неабияку популярність Миколай здобув на землях Германії та у Київській Русі. Проте подальший розвиток його образу відбувався переважно у західній християнській традиції. Православний світ сприймав Святого Миколая передовсім у його канонічному вигляді, сформованому ще за часів Візантії, і не відводив для нього ролі святкового дарувальника.

Натомість серед католицької Європи широко розповсюдилась традиція дарувати подарунки на День Святого Миколая (6 грудня) усім слухняним дітлахам пізнього середньовіччя. Найбільшої популярності свято набуло у Германії, Австрії та Голландії.

При цьому у кожній країні Миколай отримував певні риси, що були притаманні фольклору саме цього регіону. Його постать поступово обростала новими чудесними подробицями і помічниками, а ім’я корегувалось у відповідності до місцевих мов: San Nicola в Італії, Nikolaus у Німеччині, Saint Nicholas у Англії, Sinterklaas у Нідерландах тощо.

Так і подорожував Миколай Європою роздаючи подарунки, аж поки не настала Реформація…

Реформація проти!

Реформація – надто широка історична тема, щоби висвітлювати її у рамках нашої розповіді, тож кому цікаво, про це можна почитати тут. А ми лише дамо її коротке визначення.

Під реформацію слід розуміти широкий релігійний та суспільно-політичний рух у Західній та Центральній Європі XVI – початку XVII ст., що був спрямований на реформування католицької Церкви. Мав цей рух різні напрями і багато своїх особливостей. Однією з них була заборона шанування католицьких святих. Під новими гаслами «декатолізації» був скасований і день пам’яті Святого Миколая.

Під час анти-миколаївської кампанії учасники не рідко переходили межі здорового глузду. Протестанти оголосили Святителеві справжню війну. Особливо люто спогади про нього викорінювали в Голландії. Однак святий і його свято були настільки популярні, що примусити відмовитись від них виявилось неможливим. Так Миколай перейшов у підпілля…

Але йому було не звикати до роботи в умовах конспірації )))

Побачивши, що заборони не приносять бажаного результату, протестанти вирішили перенести традицію дарувати подарунки із Дня Святого Миколая на Різдво, а ім'я Святителя викреслити із пам'яті народу.

Реформатори докоряли несвідомим батькам, мовляв ті акцентують увагу дітей на імені святого, у той час, коли все «прогресивне людство» знає, що не св. Миколай, а Ісус Христос подає нам всі блага, і Він один, до кого ми повинні звертатися.

Своєрідним PR-ходом стало впровадження протестантами (а подейкують, що особисто Мартіном Лютером) нової концепції святкування. Ним був вигаданий образ Немовля Ісуса (нім. Christkind), якого зазвичай представляють у вигляді дівчинки або ж ангелика, який приносить дітям подарунки на Різдво. С часом новий образ прижився і навіть подекуди дійшов до наших днів (наприклад у Нюрнберзі).

Різдвяна листівка, початок ХХ ст., Німеччина Різдвяна листівка, початок ХХ ст., Німеччина
Різдвяна листівка, початок ХХ ст., Англія Різдвяна листівка, початок ХХ ст., Англія

Ось так уперше завдяки протестантам подарунки були приурочені до Різдва Христового, а від Святого Миколая відмовилися на користь Немовля Ісуса. Проте це не єдина заслуга Реформації у формуванні Різдвяних традицій.

Існує легенда, що звичай встановлювати Різдвяну ялинку також започаткував Мартін Лютер. Виявляється окрім того, що він був одним з ідеологів Реформації, пан Мартін відрізнявся тонким відчуттям прекрасного. Одного разу напередодні Різдва, повертаючись додому через ліс, він так замилувався ялинкою на тлі зоряного неба, що не втримався і забрав її із собою. Нібито саме таким чином разом з Мартіном Лютером «она нарядная на праздник к нам пришла».

листівка до Різдва
Різдвяна листівка

Чи мала місце ця історія, чи ні, сказати складно. Проте хай там як, а достеменно відомо, що станом на початок XVII ст. традиція прикрашати ялинку була вже широко розповсюджена серед протестантських общин деяких французьких і германських земель. З часом поширення відбулося і на всю Германію, Бельгію та Голландію.

До речі саме з Голландії і привіз у Росію святкову ялинку цар Петро І.

Але як же там наш Миколай?

Вихід Миколая із підпілля

Папа Римський своїх у біді не залишив! Майже паралельно з Реформацією у Європі розгортається Контрреформація. Проте розмовляти про неї у нас взагалі немає ніякого бажання. Єдине, що варто знати – закінчилися ці всі церковні розбірки у 1648 році. Підсумком усього стало те, що релігійний фактор перестав відігравати суттєву роль у європейській політиці.

Кожен отримав змогу вірити у «свого Бога». А Миколай вийшов із підпілля. Однак вийшов він геть «іншою людиною» )))

За довгі роки перебування на нелегальному становищі серед простого люду без контролю з боку церкви Святий Миколай, як святковий персонаж, увібрав у себе стільки рис героїв дохристиянського фольклору, що вже мав мало спільного з єпископом з Мири Лікійської. З’явилася у нього й ціла низка «місцевих» помічників: від узагальнених ельфів та гномів, до цілком конкретних персонажів, як наприклад, чорний служка Піт в Голландії, волоцюга Рупрехт у Німеччині та чорт Крампус в Австрії.

Святий Миколай – Різдвяний Дід

Незворотні зміни торкнулись і самого Святого Миколая. Бо повернувся він у легітимну площину вже із роздвоєнням особистості. То він, як і раніше, приносить дітям подарунки у образі єпископа на власне свято – 6 грудня (19 грудня за Юліанським календарем), то приходить на Різдво під виглядом Різдвяного Діда.

Образ останнього сформувався як мікс протестантських і католицьких традицій, коли акцент святкування перенісся на Різдво, а головним дарувальником так і лишився немолодий чоловік із сивою бородою. Неважко здогадатися, що за цим бороданем стоїть той самий Миколай, щоправда у значній мірі позбавлений релігійного фльору.

Ось таким чином Святий Миколай у образі Різдвяного Діда почав поступово асоціюватись із народженням Ісуса Христа!

У Англії його звуть Christmas Father, у Німеччині Weihnachtsmann (Вайнахтсман), навіть фінський Joulupukki – це той же самий Різдвяний Дід який перебрав на себе головні риси Святого Миколая щедро розбавивши їх місцевими міфами та легендами.

А тепер здогадайтесь – звідки походить наш Дід Мороз?

Правильно! Це наша слов’янська інтерпретація все того ж Різдвяного Діда, який під іменем Вайнахтсмана приїхав у Російську Імперію разом із німецькою діаспорою і поступово прижився на нових теренах. Широкої популярності він почав набувати у другій половині ХІХ ст., не втрачає її і досі.

Різдвяна листівка, початок ХХ ст., Німеччина Різдвяна листівка, початок ХХ ст., Німеччіна
Різдвяна листівка, початок ХХ ст., Росія Різдвяна листівка, початок ХХ ст., Росія

Варто зазначити, що від самої своєї появи усі розмаїті Різдвяні Діди, та їх «предок» Святий Миколай існують досить самостійно один від одного, і лише іноді перетинаються у своїх мандрах.

А мандри все тривали… І ось настав час, коли вони сягнули Нового Світу…

Подорож з Амстердаму до Нью-Йорку

Одного разу придбавши квиток (а скоріше за все без ніякого квитка, просто у якості покровителя мореплавців) зійшов Святий Миколай у місті Амстердам на корабель і відправився з шукачами пригод у заокеанську подорож. Вочевидь роль покровителя Миколай виконав як завжди добре, і голландські мореплавці здолавши Атлантику прибули у славне місто Нью…

Не знайшли вони ніякого міста! Проте не засмутилися, а вирішили заснувати нове. Так у 1625 році з’явилося голландське поселення, яке вони й назвали Нью… ні! не Йорк, назвали вони його – Новий Амстердам (нідерл. Nieuw Amsterdam). І почали у ньому господарювати та добра наживати, не забуваючи і про Святого Миколая, котрого на свій манер звали Синтерклаасом.

Непогано в них виходило хазяйнувати, проте недовго… У1664 році прийшли англійці, оцінили всі старання голландців і… забрали місто собі, перейменувавши його на свій лад. Саме з цього часу на мапі світу і з’являється легендарний NY.

Вподобавши чуже місто, нові господарі з часом вподобали і чужі традиції, зокрема й історію зі Святим Миколаєм, подарунками і смаколиками. Адже для них вона була в дивину, бо сповідували вони протестантські погляди і Миколай до них не приходив.

Йшов час… В Нью-Йорку неначе у шейкері змішувались різні національні традиції утворюючі питомо свій, американський продукт. Так голландський Синтерклаас, увібравши у себе риси різних культур, дещо спростив своє ім’я і перетворився на відомого усьому світу Санта-Клауса.

Але щоб Санта став таким, як ми його знаємо, над його іміджем довелося попрацювати багатьом людям. Однак справжніми «батьками» Санти можна вважати лише трьох.

Три батька сучасного Санта Клауса

В Америці на початку ХІХ ст. Санта-Клаус в усній традиції вже почав свою трансформацію від Святого Миколая в бік Різдвяного Діда. Але остаточно позбутись релігійних ознак та набути суто казкових рис Санті допоміг його перший батько.

Клемент Кларк Мур (1779 – 1863) Клемент Кларк Мур (1779 – 1863)

23 грудня 1823 року в американській пресі був уперше надрукований вірш «Різдвяний гість» (англ. «A Visit From Saint Nicholas»), в якому перед читачами постав образ кумедного Санти більше схожого на казкового ельфа аніж на Святого Миколая.

Твір одразу набув шаленої популярності! Проте його автор довгий час залишався невідомим. Адже він неначе Санта Клаус – потайки, як подарунок у шкарпетку – підкинув рукопис у редакцію газети «Sentinel» міста Трой штат Нью-Йорк і розчинився у передріздвяному небі )))

Згодом автором вірша почали вважати американського письменника та літературознавця Клемента Кларка Мура (1779 – 1863). Проте він не поспішав визнавати своє авторство. Лише у 1844 році, письменник був вимушений погодитись із припущеннями багатьох поважних видавців, і сказав щось на кшталт: «Так, це був я!»

Чому він мовчав до того? Чи то Клемент Мур побоювався «легким» жанром зіпсувати свою репутацію серйозного професора стародавніх мов, чи насправді не мав до «Різдвяного гостя» жодного відношення – невідомо. Існує думка, що автором літературного твору міг бути Генрі Левінгстон, проте питання це спірне, а суперечки точаться й донині.

Та як би там не було, подібна загадковість лише сприяє казковій атмосфері Різдвяного свята…

Санта Клаус листівка

РІЗДВЯНИЙ ГІСТЬ (скорочено)

Климент Кларк Мур
переклад І. В. Форостюк

[…]
Що це? Що за чудеса бачать оченята?
Вісім оленів стоять, впряжені в санчата.
Хто цим потягом керує?
Хто стартує і гальмує?
Хто в цю ніч прийшов до нас?
Це ж чарівний Санта Клаус!
Швидше вітру він літає на санчатах дивних,
І зі свистом підганяє оленів чарівних:
[…]
Ось я чую, на горі дзвоники сміються,
То копитця дзвінким сріблом об дахівку б’ються.
Крізь димар до нас у хату,
В шапці хутряній кошлатій,
З сніговою бородою,
З подарунком за спиною.
Враз з’явився Санта Клаус, попелом повитий,
Хутряний його костюм сажею покритий.

В чарівному лантуху, що він вніс до хати,
Стільки іграшок казкових – не порахувати!
Іскорки блищать в очах,
Ямки на обох щоках,
З холоду почервонілих,
Ніс як вишенька дозріла.
В сивій білій бороді посмішка ховалась.
І обличчя всім довкола радо посміхалось.

Стару люльку у зубах міцно він тримає,
І поважно кільця диму з рота випускає.
Круглолиций і пухкенький
Ельф – гладунчик веселенький.
Так чудово розсміявся,
Аж живіт заколихався.
Я сміявся разом з ним, весело нам стало,
Наче всі мої страхи вітром позмітало.

Він нічого не сказав, за роботу взявся.
Подарунки у шкарпетки розкладав, старався.
Потім швидко розігнався,
Вгору по трубі піднявся,
На санчата знову сів,
В небо зоряне злетів.
І вже здалеку долинув урочистий спів:
«Всім щасливого Різдва і солодких снів!»


Другим батьком Санта-Клауса став американський художник-карикатурист Томас Наст (1840 – 1902).

Томас Наст (1840 – 1902) Томас Наст (1840 – 1902)

Саме він у 1860-х роках, працюючи у журналі Harper’s Weekly, вперше створює візуальний образ Санта-Клауса за мотивами вірша «Різдвяний гість» Клемента Мура. Персонаж одразу ж стає популярним, і згодом Наст видає багато кумедних малюнків для дітей з веселими сценками із життя улюбленого Діда.

Санта-Клаус на малюнку Томаса Наста, (1881 р.) Санта-Клаус на малюнку Томаса Наста, (1881 р.)

Існує думка, що художник змальовував Санту із себе. А як гадаєте ви?


Остаточно образ Санта-Клауса сформувався у 1931 році завдяки рекламній кампанії напою Coca-Cola. Плакат для неї намалював американський художник-ілюстратор Хеддон Сандблом, який і став третім батьком Санти.

Хеддон Хаббард Сандблом (1899 – 1976) Хеддон Хаббард Сандблом (1899 – 1976)

У процесі створення образу Сандблом, як і його колега Томас Наст, надихався твором Клемента Мура.

Ефект від реклами був настільки вдалим, що її концепція є незмінною ось уже майже 90 років.

У противників Санта-Клауса існує думка, що Coca-Cola фактично з нуля для себе створила рекламного персонажа, вдягла його у кольори компанії і відправила по світу підіймати обсяги продажу власної продукції.

Може не подобатись комерціалізація свята, але вважати так не чесно по відношенню до самого Санти, адже його образ багато в чому сформувався задовго до 1931 року. Це стосується і його звичок, і зовнішнього вигляду, і кольору костюму. А у тому, що комерційна складова Санти стала його невід’ємною частиною, я вбачаю саме ту національну американську рису, яка й вирізняє Санта-Клауса з поміж інших Різдвяних Дідів.

Свято наближається! Чи не бажаєте Коли?

Рекламний клакат - Санта Клаус з Кола-Колою

P. S. Сьогодні у світі відзначають Різдво, тож не будемо заважати Санті творити дива. Можливо у нього знайдеться хвилинка і для нас…

А якщо ні – не біда! Попереду на нас вже чекає Дід Мороз. Наберімося терпіння.

Далі буде...