Право на спокій

лютий 09, 2018

Мій інтерес до села Осадьківка, зважаючи на моє прізвище, видається цілком зрозумілим. Ще за студентських часів, проїжджаючи залізницею повз село, я завжди уявляв, що коли стану «великим і поважним», я збудую тут собі маєток і буду «жити-поживати», відпочиваючи від галасу цивілізації подібно до своїх пращурів.

Співзвучність назви села й мого прізвища і справді давала підґрунтя для розлогих припущень щодо походження власного коріння. З тих пір пройшло багато років. З маєтком якось не склалося… Але ті самі давні мрії привели мене зрештою в це село у спробі пов’язати Осадьковку з Осадчими. Що з цього вийшло я розповім як-небудь потім, а історія зараз буде геть про інше! Так от…

Є така галузь історичних знань, яка зветься некрополістика. Займається вона дослідженням старовинних цвинтарів, могильних пам’ятників і скульптур, кладовищенської символіки і таке інше. Не знали про існування такої? І я не знав. Ба більше – не підозрював! Аж поки ця дисципліна не стала мені у пригоді. І справа тут не у якомусь власному фаталізмі або одвічному «memento more», а у неочікуваній знахідці поблизу села Осадьківка, що сталася саме під час мого першого візиту у цю місцину. Натрапили ми на неї навпроти села на протилежному боці річки Сеньок.

старовинний надгробок біля дороги с.Осадьківка
старовинний надгробок біля с.Осадьківка

Навіть при першому погляді стає зрозумілим, що ця кам’яна брила – надгробок з якоїсь давньої могили. Ось що тільки зовсім не зрозуміло, як він тут опинився, адже місце для поховання зовсім не підходяще – з одного боку прямо перед каменем височіє крута гора, з іншого за два кроки від нього прямує путівець. Однак розташування знахідки все ж таки не головне, найперше питання – а з чиєї ж могили цей надгробок? Написів на камені розрізнити майже неможливо, єдина зачіпка – якір, тож цілком логічним виглядає припущення, що під цим каменем свого часу був похований якийсь моряк. Хто ж він цей «моряк», що навік спочив у степах Купя’нщини?

Трохи світла (в прямому сенсі!) в цій історії вдалося пролити ще від самого початку. Позаяк головне – правильно обрати ракурс!

Тож інформації стало трохи більше. На камені можемо розрізнити 5 рядків з викарбуваним текстом:

старовинний надгробок с.Осадьківка
  1. Вочевидь Ім’я та По-батькові. Не читається зовсім, окрім останньої літери «ъ».
  2. Прізвище нашого «моряка» – «Со[…]въ».
  3. Дата народження – «ро[………]в. 1866 г.»
  4. Дата смерті – «ск[………]пр. 1898 г.»
  5. «Жена мужу» – тут все зрозуміло.

Найперше, що впадає в око, це та наполегливість, з якою невідомий вандал намагався не просто понівечити надгробок, а цілеспрямовано стирав з каменя і людської пам’яті ім’я та по-батькові спочилого чоловіка. Проте прізвище вгадується досить легко. Справа у тім, що з давніх давен ці землі знаходились у власності родини Соболєвих, що вела свій родовід од куп’янського сотника Марка Соболєва. А село, окрім офіційної назви Осадьківка, мало в ужитку ще й другу – Соболівка, якою, до речі, місцеві мешканці ще й досі час від часу послуговуються. Один з таких мешканців нам і розповів, що садиба поміщиків була розташована навпроти сучасного села на узвишші, саме під яким ми і знайшли могильний камінь. Все потроху ставало на свої місця. Отже щодо прізвища ніяких сумнівів бути не може – це Соболєв. Місце знахідки також перестає дивувати – десь тут знаходилося панське обійстя, а поряд із ним, скоріше за все, сімейний цвинтар, на якому і мав віднайти свій вічний спокій нащадок куп’янського сотника. Та сталося інакше… Незабаром настала диктатура пролетаріату і у вирі революційного куражу місцевими селянами були знищені і садиба і цвинтар.

Ну ось, здавалося б, і вся інформація, яку можна витиснути з мовчазного граніту. Видається ні! Саме тут на поміч прийшла вищезгадана некрополістика. Старовинні поховання – такий самий об’єкт дослідження історика, як архівні документи чи археологічні знахідки. Він несе в собі відбиток певного історичного проміжку з усіма його аспектами: культурним, релігійним, побутовим, містичним. Шкода, що на Куп’янщині не збереглось подібних поховань. Принаймні мені про них не відомо, тож наша знахідка чи не єдина у своєму роді. Спробуємо її проаналізувати із залученням матеріалів з різних джерел.

Перше, що вдалось з’ясувати, це те, що знайдений надгробок відноситься до типу «хрест на Голгофі». З’явилися подібні пам’ятники у кладовищенській справі у першій половині 19 ст., і залишались «у моді» років сімдесят. Складалися з двох обов’язкових частин:

  • – Голгофа (грец. Γολγόθα) – постамент, що символізує гору, на якій був розіп’ятий Христос. Кам’яна Голгофа за формою може бути майже необробленою брилою або ж, набуваючи правильних обрисів, наближатись до п’єдесталу.
  • – Монумент-хрест, як у чистому вигляді, так і у складі композицій. Інколи замість звичайного хреста на камені ставили дерево, як символ «хресного древа» Христового (хрест може бути втрачено).

Далі до порівняння пропоную декілька фотографій з різних старовинних кладовищ.

старовинне кладовищє

c.Осадьківка

старовинні кладовища

м.Суми

старовинний надгробок м.Москва

м.Москва

старовинний надгробок м.Курськ

м.Курськ

Цілком очевидно, що знайдений нами могильний камінь дуже подібний до наведених вище і повністю відповідає типу пам’ятника «Хрест на голгофі». Ось тільки сам хрест, на жаль, був зруйнований. До речі, на відміну від пам’ятників з фотографій, «осадьківська Голгофа» мала не чавунний, а кам’яний хрест, судячи з усього, мармуровий. Слід додати, що подібні пам’ятники в широкому значенні символізували спокутну жертву розіп’ятого на Голгофі Христа і як наслідок – нашу надію на вічне життя. Крім того деякі автори вважають, що у вузькому значенні такий пам’ятник може вказувати на прижиттєві страждання померлого.

Отже з Голгофою все зрозуміло. Але до чого тоді на Голгофі якір? І тут мені трапилась низка матеріалів, які змусили замислитись: а чи завжди якір – це «про море»? І чи справді наш Соболєв був «морським вовком»? З цих запитань народилося друге відкриття.

Дивіться самі…

старовинний надгробок м.Томск

м.Томск

старовинний надгробок м.Таганрог

м.Таганрог

Як на мене, не дуже схоже, щоб це були пам’ятники моряків, хоча якоря і тут з якоюсь метою присутні. І справа навіть не в тім, що під одним з них покоїться доцент Прейсман із «морського» міста Томськ, а інший, за твердженням автора фото, взагалі належить жінці. Сама стилістика пам’ятників якась ну зовсім не морська! У першому випадку монумент представляє собою все ту ж «Голгофу» зі стовбуром дерева, що виступає як символ «хресного древа». Виноградна лоза, яка оповила стовбур, теж виявляється має символічне значення – це символ крові Христової. На другій світлині ми бачимо ще складнішу композицію, яка також ховає в собі приховані сенси. Тож якщо все так наскрізь пронизано символізмом, можливо і якір має своє символічне «не морське» значення? Виявляється, так і є.

Якір – це дуже древній (ще з часів Давнього Риму) символ надії, який згодом був запозичений ранніми християнами та інтерпретований як символ надії на спасіння душі після смерті. Більш розлого про це висловлювався апостол Павло (Євр. 6:18-19). Християнська традиція дуже щільно пов’язувала хрест і якір, навіть існував особливий різновид хреста – якореподібний (до речі сам хрест символізує віру). Існували й деякі варіації стосовно тлумачення якоря як християнського символу: також вважалось, що віра людини у Бога – це якір, який тримає його життя на плаву, а якір у поєднанні з розірваним ланцюгом (як на нашій знахідці) – кінець тягот земного життя. До речі, останнє пояснення видається мені найбільш логічним, бо тіло по смерті, неначе якір, лишається землі, а душа, розірвавши ланцюг, прямує до Бога. Та не будемо аж надто вдаватись до таких теологічних дискурсів. Для нашого «розслідування» цієї інформації більше ніж достатньо.

Що ж, виходить наш Соболєв ніякий не моряк? З великою вірогідністю так і є, однак не варто попри весь символізм відкидати й те, що якір все ж таки міг просто вказувати на професійну приналежність померлого. Тож остаточну крапку у нашій історії ставити не можна. Та й чи буде вона поставлена взагалі, оскільки вже всі версії відпрацьовані і «слідство» за браком нових доказів зайшло в глухий кут…


Пройшло три роки. Я вже й думати забув про цю історію, та одного разу… Працюючи в Державному архіві Харківської області я переглядав метричні книги по Куп’янську за 1866 рік, і раптом мій погляд випадково зупинився на записі про народження такого собі Соболєва. У пам’яті одразу ж спливла та давня, майже детективна історія. Тож доклавши певних зусиль, перевіривши і пере-перевіривши я знайшов таки нашого «моряка».

метрична книга Куп'янська за 1866 рік

Запис про народження, мовою оригінала (у колонці праворуч вказані хрещені батьки новонародженого):

Годъ: 1866.

Мѣсяцъ и день рожденія: февраль 13.

Имя родившегося: Сергій.

Званіе, имя, отчество и фамилія родителей и какого вѣроисповѣданія: деревни Осадьковки землевладѣлецъ, отставный Штабсъ-Капитан Яковъ Ѳедоровъ сынъ Соболевъ и законная его жена Екатерина Иванова дочь; оба православнаго вѣроисповѣданія.

А ось запис про смерть:

метрична книга Куп'янська

Год: 1898.

Мѣсяц и день смерти: апрель 24.

Званіе, имя, отчество и фамилія умершаго: Купянскаго уѣзда землевладѣлецъ, дворянинъ Коллежскій Секретарь Сергей Яковлевъ Соболевъ.

Лѣта умершаго: 31 (насправді 32, але такі помилки трапляються часто).

Отъ чего умер: от чахотки (пам’ятаєте тезу, про те що «голгофа» символізує прижиттєві страждання?)

Где погребен: в хуторѣ Осадьковкѣ в его имѣніи на фамильномъ кладбищѣ.

Ось так між цих двох записів вклалося ціле людське життя. Яким воно було? Цього вже нам точно ніхто не скаже, та навряд чи в ньому було щось таке, що заслуговувало б на плюндрування могили покійного, знищення пам’яті про нього. На мою думку кожна людина має право на спокій, принаймні після смерті. Тож встановлюючи історичну, та насамперед людську справедливість, я й вирішив розповісти цю історію. А щодо достовірності встановленої особи, то тут ніяких сумнівів бути не може. Порівнюючи залишки карбування на «голгофі» з даними метричних книг ви, так само як і я, прийшли б до первісного варіанту тексту:

старовинний надгробок с.Осадьківка Харківська область
  1. [Сергей Яковлевич]ъ
  2. Со[боле]въ
  3. ро[д. 13 фе]в. 1866 г.
  4. ск[онч. 24 а]пр. 1898 г.
  5. Жена мужу

А щоб остаточно розставити всі крапки над «і» у питанні – так ким же був наш Соболєв? – пропоную звернути увагу на графу «званіє» у вищенаведених документах. Якщо батько Сергія Яковлевича був військовим (і хоч не «морським», та все ж капітаном), то чин нашого героя – колезький секретар – є абсолютно цивільний і до моря жодного відношення не має. Ось так ми цілком і остаточно розвіяли нашу «морську гіпотезу», у якій нарешті можна поставити крапку.

Час ставити крапку і в нашій історії взагалі. Бажаючи підсумувати все сказане, я хотів знайти якісь особливі слова і дуже доречно на одному ресурсі натрапив на такі:

«Церковний корабель по хвилям буремного тимчасового життя доправляє усіх бажаючих у тиху гавань життя вічного. Відтак якір, уподоблюючись до хреста, постав у християн як символ надії на непорушний плід Хреста Господнього – Царство Небесне!»

Виходить, що в цьому сенсі герой нашої оповіді все ж таки був трохи «моряком», в цьому сенсі всі ми трохи «моряки». Тож спочивай з миром у своїй тихій гавані, «моряк», нащадок куп’янського сотника, колезький секретар Сергій Яковлєв син Соболєв.

Alexey NOVIK Маки Фото: Alexey NOVIK

P. S. У цій історії є одна невеличка деталь, що, як на мене, варта вашої уваги.

Як я казав на самому початку, приїхав я в Осадьківку шукати Осадчих. Не знайшов. Їх там не має і ніколи не було. Проте з цього села походить матір моєї прабабусі. Мала вона інше прізвище, року народження була 1886-го і було їх в сім’ї одинадцять душ дітей. Себто моя пра-прабабуся, її сестра і дев’ять братів. До чого це я все веду… З поміж такої кількості рідні не може бути, щоб ніхто не долучився до нищення панського маєтку і цвинтаря. А руйнували, треба сказати, завзято.

Тож хіба не іронія долі в тому, що саме мені спало на думку відшукувати те, що назавжди намагалися стерти з людської пам’яті мої далекі родичі майже сто років тому?

P. P. S. Нещодавно я ще раз відвідав Осадьківку на цей раз із наміром відшукати бодай якісь залишки будівель або старого кладовища на території обійстя Соболєвих. Марна справа. Від кам’яної будівлі залишилися лише розсипи цегляної крихти на схилі та величезна брила старовинної цегли, що розбити її на окремі цеглинки певно нікому не вдалося. Вочевидь все пішло на будування світлого майбутнього або власних осель. Що стосується цвинтаря, то знайти його серед чагарників не вдалося зовсім. Можливо, що й шукати немає чого, адже скоріш за все знайдений кам’яний надгробок був один у своєму роді. А якщо вже його так понівечили та скотили з гори, то про інші й говорити не варто. І тут я подумав…

А все ж таки добре, що з власним маєтком в Осадьківці у мене так і не склалось! Неспокійні тут місця… Ну його…