«Харьковскія губернскія вѣдомости»: генварь 1839 года

січень 31, 2019

Заснування газети

Перша харківська газета побачила світ у 1812 році. Це був «Еженедѣльникъ», який друкувався при Харківському університеті. Однак перша «проба пера» у газетярів вийшла не надто вдалою – було випущено лише 12 номерів, і газета припинила своє існування.

Типографія. (Фото має ілюстративний характер, джерело - vkurier.by) Типографія. (Фото має ілюстративний характер, джерело - vkurier.by)

Через деякий час з’являються нові взірці харківської періодики: літературно-гумористичний журнал «Харьковскій демокритъ» (1816 р.), журнал «Украинскій вѣстникъ (1816 р.), газета «Харьковскія извѣстія» (1817 р.) та деякі інші. Нові часописи користуються доволі високою популярністю серед читачів, проте до 1820-го року всі вони з різних причин вимушені були закритися.

Довгий час у Харківській губернії не було своїх власних газет…

Так тривало майже два десятиліття, допоки у 1837 році не з’явилось розпорядження міністра внутрішніх справ Російської Імперії Д. Блудова. Ним встановлювалося, що у кожній губернії має видаватися місцева урядова газета – «Губернскія вѣдомости». «Харьковскія губернскія вѣдомости» побачили світ у 1838 році.

Газета видавалась при Губернському Правлінні і мала дві частини – офіційну та неофіційну. У першій частині знаходили своє відображення події державного та губернського значення, тоді як друга частина мала більш розважальну та пізнавальну тематику. Не обходилося, ясна річ, і без рекламних оголошень.

Тираж газети у перші роки існування не перевищував 300 примірників. Виходила вона один раз на тиждень (по суботах) у вигляді зошиту формату приблизно А4, і мала по 6-10 сторінок у кожній з двох частин.

Поступово газета розвивалась, і вже у 1860-х роках виходила двічі на тиждень (за ціною 4 рублі сріблом на рік), а починаючи з 1875 року – щоденно.

Рознощик газет Рознощик газет

Що стосується творчого довголіття, то «Харківські губернські відомості» мають абсолютний рекорд серед харківських ЗМІ царської доби – газета проіснувала 77 років і припинила своє існування лише у 1915 році.

За цей час на шпальтах газети було надруковано безліч матеріалів: урядові документи, постановлення місцевої влади, офіційна хроніка, відомості про місцеву промисловість, сільське господарство, торгівлю, а також об’яви, реклама тощо. Не бракує і матеріалів, що стосуються Куп’янського повіту…

Просто зараз маємо чудову нагоду дізнатись, якими новинами забезпечували своїх читачів харківські журналісти рівно 180 років тому…

Об’ява про заснування вільних пошт

У 1831 році було Височайше затверджено «Положення про заснування вільних пошт». Вільні пошти мали збільшити існуючу державну поштову мережу, підвищити швидкість поштового сполучення і зменшити державні витрати.

У 1836 році вийшло доповнення до Положення, у якому наказувалося всіма заходами заохочувати мешканців до заснування вільних пошт. Поширення інформації про нову пошту відбувалось у тому числі і через тогочасні ЗМІ. Саме на прохання Харківської Губернської Поштової Контори у першому номері «Харківських губернських відомостей» за 1839 рік з’явилась «Об’ява про заснування вільних пошт».

Фрагмент статті з газети «Вѣдомости» за  07.01.1839 р. Фрагмент статті з газети «Вѣдомости» за 07.01.1839 р.

Розпочати власну поштову справу міг хто завгодно – від дворянина до звичайного селянина, і навіть кріпака! Потрібно було лише отримати рекомендацію відповідно до свого стану (тобто «сословія»):

«До створення вільних пошт допускаються усі стани за одним лише свідоцтвом на звичайному папері про благонадійність свою».

Оце я розумію – мінімальний пакет документів для відкриття власної справи!

«Власникам вільних пошт надається право перевозити усі пошти, естафети, кур’єрів, фельд’єгерів, та інших проїжджаючих, як з подорожними, так і без подорожних; перших за вказані прогони, а останніх – по вільній ціні»

Варто пояснити, що «подорожними» називалися проїзні документи, з ними їздили у відрядження за державний кошт, сплачуючи фіксовану таксу – «прогон» – за певний кілометраж (чи як там казали у ХІХ ст.?) З приватних осіб, що подорожували «без подорожних», поштарям дозволено було стягувати суми на власний розсуд, тобто «по вільній ціні», адже від держави вільні перевізники отримали монополію.

«…забороняється обивателям і усім, хто промишляє візництвом, у підрив власникам вільних пошт, заводити власні станції у тих місцях, де будуть засновані вільні пошти, або мати між станціями підстави…»

Так, ті хто бажали організувати вільні пошти, були убезпечені від всіляких «підстав»! Окрім цього держава їм додатково гарантувала цілу низку пільг:

  • - «вспоможеніє на первоначальноє обзавєдєніє»;
  • - дозвіл на відкриття при станціях «готелів» та «кафе» «без всілякої плати за те в казну»;
  • - звільнення будинку, що займає вільна пошта, від постою та інших повинностей.
«Сніданок мандрівників на поштовій станції», літографія К. Кольмана, 1825 р. «Сніданок мандрівників на поштовій станції», літографія К. Кольмана, 1825 р.

Як бачимо, було прийняте лояльне законодавство, зменшений податковий тиск, створена можливість вигідного кредитування, але й це ще не все:

«Окрім цього утримувачам вільних пошт дозволяється стягувати з приватного подорожнього за дану йому на проїзд повозку – 40 копійок та за підмазку колес у його кареті – 40 копійок, дьоготь подорожній повинен мати свій, і візникам давати на горілку(!) по 20 копійок»

Оце я розумію – турбота за простого підприємця! А не то шо січас! )))

«Подлинное подписалъ: Окружный Почтъ Инспекторъ Иванъ Юрьевъ»

Про відкриття Палати Державного Майна

У 1837 році в царській Росії було засновано Міністерство Державного майна. Воно мало завідувати державним майном, опікуватись державними селянами, проводити оцінку та межування казенних земель, керувати лісною справою та сільським господарством. Місцевими органами Міністерства виступали Палати Державного Майна. «Пілотний проект» по їх створенню був запущений у 1838 році – серед перших чотирьох губерній, у яких запрацювали Палати була і Харківська.

Урочисте відкриття Палати Державного Майна у Харкові відбулося «у перший день нового 1839 року», для «присутствія» Палати було назначено будинок Кожевнікових.

Цій події була присвячена емоційна газетна замітка, авторство якої ймовірно належить засновнику Харківського Університету Василю Каразіну, що сховався за ініціалами «В. К.»

Фрагмент статті з Додатку до газети «Вѣдомости» за  07.01.1839 р. Фрагмент статті з Додатку до газети «Вѣдомости» за 07.01.1839 р.

«Розглядаючи з історичною неупередженістю мету цього заснування, не можна не назвати його мудрим і благочинним: бо ніхто не засумнівається, що таким його назвуть і найвіддаленіші нащадки. Августійший Петро Великий ХІХ сторіччя (як ми насмілились наректи нині царствуючого Отця вітчизни[…]) довершує творення свого ідеалу. […] Він робить це для нижчих станів суспільства, […] вносить у їх неузгоджений до цих пір побут «дух животворящий».

«…Що наші казенні поселяни […] були до сьогодні, як не величезне тіло, сповнене життям, але облишене сам на сам зі своїм надскладним механізмом, що постійно сам себе розладнує? […] Тисяча тисяч «бажань», що керуються інстинктом лише, а не розумом…».

«Даремно вже й казати про ледарство, непіклування, пияцтво і розпусту іншого штибу, про винищення лісів, про виснаження вод та полів. Наслідком всього цього було тривале перебування народу в тому незаздрісному положенні, що притаманне попереднім вікам».

Автор тексту щиросердно вважав, що заснування Палати Державного Майна у Харкові допоможе раз і назавжди позбавитись усіх вищезгаданих проблем і вад суспільства. Що ж – облишимо автора у приємному невіданні...

Прикметно, що для Куп’янська ця подія обернулася кадровими змінами. Очільник Куп’янського повітового дворянства штабс-ротмістр Штеріч був звільнений із займаної посади і переведений на службу до Плати Державного майна Окружним Начальником.

Замітка з газети «Вѣдомости» за  14.01.1839 р. Замітка з газети «Вѣдомости» за 14.01.1839 р.

Причину такого переходу можна досить легко пояснити простим фінансовим чинником – посада Повітового Очільника Дворянства не передбачала оплати за труди. Вона була почесною, відповідальною і абсолютно безоплатною.

Натомість у Палаті Державного Майна із розміром жалування справи вочевидь були кращі. Тож зміна місця роботи штабс-капітаном Штерічем подиву не викликає.

А ось що дійсно дивує, так це відсутність будь-якої інформації щодо пана Штеріча! Його прізвища дивним чином не має серед списків Очільників Дворянства у книзі Л. Ілляшевича «Нарис з історії Харківського дворянства». Серед наявних в архіві Родословних книг дворян Харківської губернії Штеріч також відсутній. (З електронною версією Книг можна ознайомитись на сайті Андрія Парамонова за посиланням: www.otkudarodom.ua/ru/sosloviya).

Дати відповідь звідки взявся і де подівся Куп’янський «голова райдержадміністрації» взірця 1839 року наразі можуть лише архівні справи. Але вони ще чекають своїх кропітких дослідників… А може вже дочекались?

Подяки і догани

Для мотивації персоналу особами керівними з давніх давен використовувався простий і дієвий засіб, що не потребував додаткового фінансування – це система подяк і доган. Для більшої ефективності вони мали бути публічними і, як водиться, «со внєсєнієм». Приклад подібної мотивації зустрічаємо на шпальтах «Вѣдомостей» від 31 січня 1839 року.

«Виявити подяку від Губернського правління»:

Замітка з газети «Вѣдомости» за  14.01.1839 р. Замітка з газети «Вѣдомости» за  14.01.1839 р.

З моменту наведених подій проминуло майже два століття, і сучасній людині незрідка буває важко розібратись у тогочасній структурі держапарату і посадах чиновників. Тож пропоную разом з’ясувати, а власне кого і за що відзначили подяками?

Першими серед «куп’янчан» відзначили вже відомого нам Штеріча – Куп’янського Очільника Дворянства - та членів Опіки.

Головним обов’язком Очільника було головування у такій становій установі, як Дворянська Опіка, яка керувала майном сиріт і недієздатних дворян. А ще окрім суто «дворянських питань» у Очільника була ціла низка загальнодержавних обов’язків, як от – головування у різноманітних повітових комісіях і комітетах. Як бачимо, зі своєю роботою він справлявся вочевидь непогано.

Повітовий суд слугував першою судовою інстанцією для дворян і був тогочасним аналогом районного суду. Його суддя з колегами напевно прекрасно вели документацію, за що всі й отримали почесну подяку.

Становий Пристав мав під своєю юрисдикцією поліцейсько-адміністративний округ, що складався з декількох волостей і мав назву – стан. Як бачимо, службу куп’янського «начальника РОВД» знайшли старанною і також не залишили без подяки.

Ну а з «Градскою Думой» все зрозуміло і без пояснень – це далекий предок нашої славетної Міськради. Газета щоправда не уточнює, чи ефективно працювала Рада 180 років тому, проте завдяки її секретарю зі звітністю у неї все було в порядку!

Однак знайшлись у Куп’янську і ледарі з халатним відношенням до служби. Для них було постановлено – «зробити сувору догану із внесенням до книги»:

Замітка з газети «Вѣдомости» за  14.01.1839 р.

А тепер трохи пояснень щодо посад і установ, котрі отримали «на горіхи».

До функцій Земського Суду належав загальний контроль за ситуацією в повіті та винесення вироків по незначним правопорушенням та позовам (в першу чергу серед селян). До складу суду входили «справник», тобто голова і три «засідателі». Ось вони своєю «слабкою діяльністю» і заробили на догану від Правління.

Підвела і Куп’янська Міська Поліція на чолі із колишнім Городничим (тобто головою адміністративно-поліцейської влади у місті). Вразили вони своє керівництво «великим безладом у діловодстві», за що й отримали «строгача».

Продаж майна за борги

Борги – справа серйозна. Віддавати їх потрібно було у будь-які часи.

Якщо ж раптом ставалось так, що грошей не було, «виконавча служба» завжди радо приходила на «допомогу» боржнику і виставляла його майно на публічні торги. Сталась подібна ситуація і 31 січня 1839 року…

Замітка з газети «Вѣдомости» за  14.01.1839 р. Замітка з газети «Вѣдомости» за  14.01.1839 р.

Як бачимо, прапорщиця (тобто дружина або вдова прапорщика) поміщиця Пелагія Диська заборгувала капітану Олександру Свіріну не багато, ні мало – 15 000 рублів (хоча ні – це все ж таки багато, навіть дуже багато!), за що і поплатилась власним майном. Щоправда сталось це вже після її смерті, тож навряд чи завдало їй серйозних клопотів.

Щоб хоч приблизно зрозуміти, що це за сума така – 15 000 рублів, наведу один приклад. Місячна заробітна платня кваліфікованого працівника (сортувальника шерсті) у Москві складала у той час 25 рублів. Якщо припустити, що сьогодні аналогічна за кваліфікацією праця буде коштувати хоча б 7 500 грн. (що видається сумою замалою), то сума боргу на сучасні гроші склала би 4,5 мільйона гривень.

Саме для погашення цього боргу і був виставлений на продаж хутір Благодатний з усім рухомим і нерухомим майном:

  • - понад 142 десятини орної та сінокісної землі (стара міра площі: 1 десятина = 1,0925 га);
  • - понад 12 десятин лісу різної якості;
  • - 21 один селянин чоловічої статі;
  • - панські будівлі, селянські хати тощо.
Хутір Благодатний на мапі Шуберта, середина ХІХ ст. Хутір Благодатний на мапі Шуберта, середина ХІХ ст.

Як бачимо з об’яви, одна десятина землі сільськогосподарського призначення коштувала 30 рублів; одна десятина пристойного лісу – 250 руб. А далі найцікавіше – придбати собі селянина можна було за 300 рублів. Напевно можна було й дорожче, але, як водиться – гуртом дешевше! В приблизному перерахунку на сучасні ціни вартість середнього кріпака могла би бути близько 90 000 грн.

Село. Картина

Трохи дивно, якщо чесно, проводити подібні розрахунки відносно людей. Але я певен – сучасних борців за ліберальні цінності найбільше би вразило не це. До речі, а ви звернули увагу, що ціна за кріпаків указана лише для чоловічої статі?

«Яке кричуще попрання засад гендерної рівності! Чоловіків, продають на торгах по 300 рублів, а за жінок ломаного гроша не просять?! Яке знецінення жінок! Ця ганебна практика має бути припинена! Віднині вимагаємо торгувати кріпаками жіночої статі за однаковою ціною з кріпаками чоловіками!» – припускаю, що саме так би і виглядали гасла сучасних борців за рівні права, опинись вони раптом на місці подій 180 років тому. Ну то таке…

Реклама українських книжок

Попит на українські книжки існував у Харкові здавна. Ба більше! Харків заслужено вважається колискою української літератури. Починаючи з 1810-х років у харківських виданнях вперше друкуються українські твори Петра Гулака-Артемовського, Григорія Квітки (Основ’яненка), з Харковом тісно пов’язані імена Миколи Костомарова та Амвросія Метлинського.

Амвросій Лук’янович Метлинський (1814—1870) Амвросій Лук’янович Метлинський (1814—1870)

Саме особа Метлинського ховається за псевдонімом Амвросій Могила. І це його авторську збірку поезій та перекладів «Думки і пісні та ще дещо» рекламували на своїх шпальтах «Харківські губернські відомості» у січні 1839 року.

Об’ява в  Додатку до газети «Вѣдомости» за  07.01.1839 р. Об’ява в Додатку до газети «Вѣдомости» за 07.01.1839 р.

Придбати книгу українського поета, фольклориста і перекладача можна було по ціні 5 рублів асигнаціями (приблизно 1 рубль 40 копійок сріблом), за умови попередньої підписки.

Розваги і дозвілля

У січні 1839 року харківці та гості міста мали змогу цікаво та з користю провести свій вільний час. Вибір стояв поміж мікроскопом братів Тицнер та Тірольським йодлем. Витративши рубль сріблом тогочасний обиватель міг або одноразово послухати тірольців на сцені, або ж двічі погледіти на інфузорій у мікроскоп.

Об’ява в Додатку до газети «Вѣдомости» за 07.01.1839 р Об’ява в Додатку до газети «Вѣдомости» за 07.01.1839 р Об’ява в Додатку до газети «Вѣдомости» за 14.01.1839 р Об’ява в Додатку до газети «Вѣдомости» за 14.01.1839 р

Приватні оголошення

Наприкінці кожного випуску газети містилося досить багато приватних оголошень та різноманітних реклам, але найбільше мені сподобалась оця…

Об’ява в Додатку до газети «Вѣдомости» за 14.01.1839 р. Об’ява в Додатку до газети «Вѣдомости» за 14.01.1839 р.

Вам нічого не нагадує це оголошення?

Особисто мені подячний текст на адресу харківського стоматолога нагадує зміст сучасних газеток з рекламою фармацевтичних компаній, у яких міфічні «марьіванівни», що одночасно страждали на усі невиліковні хвороби світу, ґречно дякують черговим диво-пігулкам за своє чудесне одужання. Щоправда суттєва різниця криється в тому, що Надворний радник і Кавалер Федір Сулима був особою цілком реальною, і за свої слова мав відповідати своїм ім’ям…

………………………………………..

На цьому наш дайджест газети «Харьковскія губернскія вѣдомости» за січень 1839 року завершено.

Зустрінемось у лютому!

газети

При написанні статті була використана наступна література:

  • 1. «Історія міста Харкова за 250 років його існування», Багалій Д. І., Міллер Д. П.
  • 2. «Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона»
  • 3. «Короткий нарис з історії Харківського дворянства», Ілляшевич Л. В. та інші джерела.