Банківська таємниця

лютий 23, 2018

У світі є безліч таємниць. Є серед них такі, що розкриваються у наполегливій праці, як наприклад таємниці історії, інші навпаки потребують суворого зберігання. Банківська таємниця відноситься до других. Чи не найголовнішою її складовою є інформація про фінансовий та майновий стан клієнта.

Вимоги щодо нерозголошення цих даних я й сам сумлінно виконував, працюючи певний час у банківських установах. Проте сьогодні будемо їх зухвало порушувати! Можемо собі дозволити – адже термін зберігання справи про видачу кредиту, на яку я натрапив в архіві, сплив близько ста років тому. Тож до «справи»!

article3_1 picture

Справа № 531

Харківського Земельного Банку про видачу позики під міське майно в м. Куп’янську.

Власник: Вишневецький Дмитро Костянтинович.

Як зараз так і тоді, все починалося із заяви клієнта. Така заява була написана міщанином Дмитром Вишневецьким 3 липня 1912 року.

article3_2
article3_3

Ситуація в нашого позичальника була наступна. Десять років тому пан Вишневецький позичив у знаного в місті купця другої гільдії Кузьми Фесенка 4500 карбованців під 8%(!) річних (про такі умови зараз можна тільки мріяти). І ось вже давно сплив 6-річний термін позики, вже й шанований купець «наказав довго жити», а Дмитро Костянтинович заледве сплатив його вдові десяту частину боргу. Тож подолати свої фінансові проблеми наш боржник вирішив за рахунок нового кредиту (перевірена схема, до якої позичальники вдаються і сьогодні). А щоб і собі грошей залишилося, бажана сума позики була вказана 10 000 крб. Іронічну посмішку викликає термін кредитування, який просить у своїй заявці пан Вишневецький – 31 рік і два місяці. (Себто, якщо все буде добре, на повне погашення кредиту можна очікувати десь приблизно після звільнення Куп’янська від німців у сорок третьому).

Далі до заяви додаються документи, що підтверджують доходи позичальника та документи на заставне майно. Ось саме опис майна – «крепостного двороваго места с домами и др. постройками находящагося в г. Купянске на углах Торговой улицы и Базарнаго и Средняго переулков под №49» – і є найбільш цікавим!

Та перед тим, як ми з вами слідом за працівниками Харківського Земельного Банку долучимося до вивчення майнового стану пана Вишневецького, варто декілька слів сказати про сам банк.

Харківський Земельний Банк – перший по часу заснування з усіх десяти акціонерних Земельних Банків у Російській Імперії. Він розпочав свою діяльність у вересні 1871 року. Метою заснування Банку служило надання відносно дешевих кредитів землевласникам у повітах та власникам будинків у містах. Згідно з уставом, Земельний Банк був зобов’язаний видавати позики не грошима, а у вигляді закладних листів – цінних паперів з певним рівнем доходності, забезпечених заставною нерухомістю.

article3_4 picture

Закладний лист Харківського Земельного Банку номіналом у 1000 крб. з доходністю 4,5% річних.

Клієнт щоби мати «живі» кошти, повинен був самостійно реалізувати отримані цінні папери на фондовій біржі, та на практиці цим все ж таки займався сам Банк, і позичальник отримував на руки омріяну готівку за визначеним курсом. Кінцевий власник закладних листів, що вклав у них свої кошти, отримував певний дохід – починаючи з 1894 року він складав 4,5% річних. Цей відсоток за договором позики мав сплачувати сам позичальник. Додамо до нього платіж на користь Банка, що дорівнював близько 1% (!!!) і матимемо річний відсоток по кредиту – 5,5%! І навіть якщо врахувати можливі коливання курсу закладних листів на фондовому ринку, вартість кредиту все одно не могла перевищити 6,5% річних. При цьому хочу ще раз наголосити, що прибуток банка складав лише один відсоток від суми позики на рік! Зараз це здається неймовірним.

Ось такі вони - умови кредитування сторічної давнини…

Та досить аж надто заглиблюватися в особливості банківської справи початку ХХ сторіччя (це повноцінна тема для окремої статті), повернімося до нашої застави, чи то пак не нашої, а пана Дмитра Костянтиновича. Отже до застави пропонується дворове місце, що знаходиться на розі вулиці Торгової та провулків Базарного і Середнього під №49 з усіма надвірними будівлями. Головним джерелом інформації по вказаній нерухомості виступає документ під назвою «Відомость», що представляє собою щось на кшталт сучасних витягу з БТІ та Декларації про доходи одночасно.

article3_5 picture

В документі зазначена матеріальна вартість будівель, котрих за вказаною адресою знаходиться п’ять (у три, два, півтора, та один поверхи, а також сарай). Слід розуміти, що оцінка проведена місцевими експертами і загалом складає майже 27 000 крб.

Окрім цього у «Відомості» подані суми річного доходу від здачі власних приміщень в оренду. Згідно з документом загальна сума доходу складає 3220 крб.

Виходячи з наведених цифр, справа отримання займу виглядає у цілком привабливому світлі. Адже вартість застави майже в 3 рази перевищує суму кредиту, а вказані доходи цілком підтверджують платоспроможність клієнта. Та не так сталося, як гадалося. Все було добре допоки в Куп’янськ не приїхав оцінювач майна із Земельного банку. За результатом його звіту придатним до застави виявився лише один будинок:

“З усіх будівель лише будинок №1 є більш чи менш міцною спорудою, інші будівлі зовсім погані: старі, в дуже поганому вигляді, низькі”.

До того ж три поверхи будинок мав лише включно з підвалом(!):

“Будинок №1 двоповерховий з підвальним приміщенням. Нижній поверх кам’яний, другий поверх дерев’яний, обкладений з двох сторін цеглою. Устрій і оздоблення зовсім прості”.

І остання крапля дьогтю від прискіпливого оцінювача: готель у його звіті перетворився на “номери-дешевки”!

З повним варіантом звіту можна ознайомитися нижче.

article3_6 picture

Висновок оцінювача:

  • – вартість будинку №1 – 12 500 крб.
  • – чистий прибуток від будинку - 1250 крб.
  • – інші будівлі до оцінки не прийняті.

На разі давайте залишимо Дмитра Вишневецького посумувати наодинці, лаючи пихатого харківського оцінювача разом з усією банківською системою і потайки сподіваючись, хоча би на п’ять тисяч кредиту…

Тим часом звернімо нашу увагу на той єдиний будинок, що видався придатним для застави. Чи зберігся він до наших днів? Чи можливо точно його віднайти? Чи допоможе нам банківська таємниця хоча б трохи розкрити таємницю історичну?

А в чому власне вона полягає? – запитаєте ви. Справа в тім, що майже всі історичні будівлі в центрі Куп’янська не мають документально підтведржених відомостей – кому належали, що в них знаходилося і т. і. Наскільки я можу зрозуміти, переважна більшість інформації по даній темі, що зустрічалась мені у друкованих виданнях місцевих краєзнавців, ґрунтується виключно на тлумаченні дореволюційних фотографій міста. Тобто виглядає це приблизно так: впізнали на фотографії будинок, прочитали на ньому вивіску – все, питання закрите! Написано Клименко – значить будинок Клименка, написано Конюхов – значить Конюхова. А хто це такі, чим вони займались і чи дійсно володіли цими будинками – це вже не суттєво. Якщо не вдалося нічого прочитати, будинок залишається безгоспним і ніде не згадується. А ще є такі будинки, які взагалі хибно ідентифіковані…

Тож якщо вдасться знайти будинок Вишневецького, це буде чи не найперший будинок докладно описаний в історичній документації. Підсумуємо його прикметні характеристики:

  • – розташований на розі вулиці Торгової та провулків Базарного і Середнього;
  • – будинок з підвалом, що має два поверхи;
  • – перший поверх кам’яний, другий – дерев’яний обкладений з двох боків цеглою;
  • – на другому поверсі був розташований, якщо не готель, то принаймні постоялий двір.

Розпочнемо наші пошуки виходячи з припущення, що будинок Вишневецького зберігся до наших днів.

Адреса будинку добрий орієнтир, але в нашому випадку все ускладнюється тим, що таких назв вулиці та провулків не існує вже бозна-скільки років. Тут у пригоді нам стане план міста Куп’янська за 1909 рік. Маємо його видання, яке за символічну плату можна придбати в Куп’янському краєзнавчому музеї.

article3_7 picture
article3_8 picture

Виходячи з наведеного плану можемо провести порівняння старовинних назв із сучасними у тій частині міста, що нас цікавить. Отже маємо:

площа Миколаївська – площа Центральна

вулиця Торгова – початок вулиці Сватівської

вулиця Ізюмська – початок вулиці Студентської

вулиця Старобільська – вулиця Хімушина

провулок Базарний – провулок Кооперативний

Тож знайшовши вул. Торгову та пров. Базарний нам вдалось звузити квадрат пошуків, але все ж за відсутності на плані провулка Середнього достеменно стверджувати ми досі нічого не можемо… Отже продовжимо наші пошуки прогулянкою містом – від центрального перехрестя в бік мостів на Заоскілля, шукаючи двоповерховий будинок з підвалом. Старих двоповерхових будинків на південній стороні вулиці цілих п’ять. Довелося обстежити кожен з них, спілкуючись з мешканцями та орендарями. Виявилось, що майже всі вони мають підвальні приміщення, навіть якщо їх непомітно ззовні. Ці будинки зі сторони подвір’їв взагалі вражають своєю разючою відмінністю від своїх фасадів – здається, час там зупинився як раз приблизно років сто тому. На ХХІ століття вказує хіба що пластик – у вигляді сміття та сучасних вікон, а ще кондиціонери…

Розташування постоялого двору взагалі виявилося не надто корисною підказкою, адже майже кожен з ким я спілкувався у процесі пошуків, впевнено стверджував, що саме в його будинку був розташований готель. Може так воно і було, тільки хто ж тепер підтвердить. А от будівельні особливості другого поверху зрештою вивели мене на головного «підозрюваного». Ось він.

article3_9 picture

А ось вид на будинок з подвір’я. Підвальне приміщення в наявності, другий поверх обкладений цеглою лише з двох сторін – все відповідає «особливим прикметам» об’єкту наших пошуків.

article3_10 picture

Та все ж для остаточного висновку потрібні незаперечні докази…

І вони не забарилися! В черговий раз розмірковуючи на тему дивної адреси дворового місця, що одночасно знаходиться на розі двох провулків, я стояв обабіч вказаного будинку. Аж раптом мій погляд, направлений в нікуди, сфокусувався на сучасному напису білою фарбою…

article3_11 picture
article3_12 picture

Тож «загадковий» провулок Середній існує й досі, він є найкоротшим у місті і має всього два номери - №1 та №1а. А про його існування не знає навіть Google map, не кажучи вже про пересічних куп’янчан.

Таким чином наше припущення видалось абсолютно правильним і все склалося у чітку картину. На старовинній мапі це виглядатиме приблизно так.

article3_13 picture

Жовтий прямокутник на плані – це дворове місце Дмитра Вишневецького, що займало як мінімум половину кварталу. Звідси й дивна адреса зі вказівкою двох провулків. Червоний прямокутник – будинок Вишневецького №1, котрий за висновком оцінювача міг бути прийнятий Земельним Банком у заставу (його сучасна адреса: вул. Сватівська, №2). Інші будівлі нашого домовласника до теперішнього часу не збереглися, певно не дарма оцінювач вважав їх «зовсім поганими».

Отже ідентифікація будинку успішно завершена. Тепер спробуємо максимально докладно його описати. В цьому нам допоможе фрагмент ще одного документу із кредитної справи.

article3_14 picture

Підсумовуючи всю інформацію стосовно «будинку Вишневецького» отримуємо наступну картину:

Будинок збудований до 1902 року.

Цілком ймовірно, що будинок належав міщанину Д. К. Вишневецькому не від самого початку, а був ним придбаний у попереднього власника.

Станом на 1912 рік на першому поверсі будинку були розташовані більярдна та пивна лавка Бєлоцерковського і Геринга («БелГер»).

У цей же період дев’ять кімнат другого поверху займали номери готелю (чи все ж таки постоялого двору?) Ймовірна назва готелю – «Українка».

Певний подив викликає інформація, що «нижній поверх», тобто підвал, також здавався як помешкання. (До речі, під помешкання здавалися й інші наявні будівлі, які до теперішнього часу не збереглися).

Подальша доля права власності на будинок невідома. Адже забігаючи на перед скажу, що позику від Земельного банку пан Вишневецький так і не отримав, тож цілком вірогідно, що через борги будинок міг змінити свого господаря.

В роки Другої світової війни (зі слів одного з нинішніх власників) в будинку знаходився військовий госпіталь.

Згодом і до недавнього часу другий поверх будинку був зайнятий житловими квартирами.

Наразі будинок належить декільком власникам і використовується в комерційних цілях.

Наявної інформації могло би бути й більше, якби кредит нашому позичальнику затвердили, і до справи увійшли план майна та документи на право власності. Але цього не сталося… Натомість у справі присутнє досить цікаве листування, в якому Вишневецький намагається з’ясовувати відносини з Банком. Не можу про це не розповісти.

Як і сьогодні, оформлення іпотечного кредиту на початку ХХ сторіччя було пов’язано з немалими витратами. За оцінку майна, наприклад, нашому герою довелося сплатити 20 карбованців. А це, я вам скажу, відчутні кошти! Щоб мати уявлення наскільки відчутні, наведу для порівняння тогочасні ціни на деякі товари.

Одже у 1913 році на 20 карбованців можна було придбати на вибір:
яловичина44 кг
свинячий окіст34 кг
сало30 кг
твердий сир20 кг
сметана54 кг
картопля1 т
горілка80 пляшок
хромові чоботи2 пари
пошив демісезонного пальта1 шт

20 крб. на місяць – становила заробітна платня некваліфікованого робітника; 37,5 крб. – середня з/п в Російській Імперії.


І ось сплативши 20 крб., і надавши необхідний пакет документів, пан Вишневецький замість кредиту невдовзі отримує від Банку «лист щастя» такого змісту:

«Милостивий государ! Внаслідок заяви Вашої від 3 липня цього року Правління Банку має честь повідомити Вас, що позика під майно Ваше в місті Куп’янську […] Банком видана бути не може».

І далі, в такому ж люб’язному дусі, повідомляється, що сплачених Вишневецьким 20 карбованців за оцінку майна виявилося недостатньо. Перевитрати Банка склали 56 копійок, і лише після їх сплати «милостивий государ» зможе отримати назад свої документи.

Певно ця обставина «трохи» засмутила Дмитра Костянтиновича, і він звертається до більш впливового сусіда – пана Клименка (того самого, кому ймовірно належала будівля «Господарки»), з проханням скласти гнівного листа на адресу Земельного Банка з вимогою негайно повернути його документи.

article3_15 picture
article3_16

Ось він, той лист, власноручно і трохи незграбно написаний паном Клименко на підтримку Дмитра Вишневецького.

«Прошу Вас негайно вислати документи Вишневецького, а також одночасно висловлює своє невдоволення пан Вишневецький, що Ви ввели його у збитки на суму не менше ніж 75 крб. Агент Ваш цілковито відмовився оглянути його майно, котре коштує саме лише місце пусте 10 тис., що виходить на три вулиці.

На прохання Вишневецького Г. Клименко»

Особисто від себе можу додати, що я дуже добре уявляю собі «невдоволення» Дмитра Костянтиновича, оскільки я сам, працюючи у банку, «мав честь» спілкуватися з «милостивими государями», що, понісши певні витрати, залишалися без кредиту. Багато «улесливих» слів лунало у тих розмовах на адресу оцінювачів та банківських працівників. Та банки завжди непохитні - як зараз, так і сто років тому. Тож зекономити бодай 56 копійок пану Вишневецькому не судилося. Останні аркуші кредитної справи засвідчують отримання ним назад своїх документів лише після надання у Банк квитанції про сплату заборгованих копійок.

Ось так завершується наша історія про спробу отримати кредит під заставу будинку, що знаходився на розі вулиці Торгової та провулків Базарного і Середнього. Стоїть він там і зараз.

article3_17 picture
article3_18 picture