Новий Рік на початку ХХ ст.

грудень 27, 2017

Останні дні грудня… Дні сповнені приємних передноворічних клопотів. Кожен намагається встигнути якнайбільше – завершити справи, повернути борги, здати звіти і заліки, придбати ялинку, знайти подарунки. Потім – на закупи, і далі по списку: гірлянди, феєрверки, мандарини, цукерки, шампанське для тещі, віскі для друзів, ковбасу і горілку – усім, а ще святкові листівки, сережки для дружини, свічки для романтики, трохи фруктів, трохи сиру і дві банки зеленого горошку! Голова йде обертом – свято наближається!

Така картина знайома кожному з нас. І ось нещодавно, коли ми з дружиною перебували у бурхливій стадії передсвяткового ажіотажу, вона в мене питає:

  • – А от цікаво, як Новий рік зустрічали наші предки у давнину? Що робили прості куп’янчани 31 грудня, скажімо десь на початку ХХ сторіччя? І чи святкували вони взагалі?

Моя відповідь дружині розтягнулась на добру годину. А незабаром з цієї розмови народилася стаття, адже ці питання варті уваги широкого загалу. Тож долучайтесь! Пропоную кілька варіантів відповідей:

  • – Ніяк, бо шанували лише церковні свята;
  • – Без особливого ажіотажу, адже триває Різдвяний піст;
  • – Святкували по повній – пили, гуляли, співали пісень.

Особисто мені (сподіваюсь і вам також) подобається третій варіант – звісно «по повній», все ж таки Новий Рік!

До речі, це і є правильна відповідь!

Але ж до Різдва Христового ще цілий тиждень, триває піст, і раптом на тобі – свято! Та саме тут і криється принципова помилка, бо Різдво наші предки вже відсвяткували! Сталося це 25 грудня.

  • – Та як же так?! Ми ж не католики, ми – православні християни! В нас Різдво 7-го січня! – можливо хтось почне мені заперечувати. Але ніякої помилки тут немає – всі християнські конфесії відзначають Різдво 25 грудня. Підкреслюю – всі! (До речі, час святкування обраний невипадково, він природно наклався на древнє язичницьке свято народження Нового сонця). Плутанина в датах виникає через використання двох різних календарів – Юліанського та Григоріанського.
церква та календар святкувань Джерело фото: tsn.ua

Юліанський календар був запроваджений Юлієм Цезарем з 1 січня 45 р. до н. е. Цезар узгодив тривалість року із сонячним календарем, і встановив її рівною 365 діб і 6 годин. Ці четвертинки доби кожного четвертого року складались у додатковий 366-й день, і такий рік називався високосним. Для свого часу це був вельми прогресивний календар, та все ж і він мав свої хиби. Юліанський рік був довший за астрономічний сонячний рік на 11 хвилин і 14 секунд. Ця різниця призводила до відставання Юліанського календаря від астрономічного на одну добу кожні 128 років. За півтора тисячоліття відставання календаря досягло десяти днів, що й стало причиною його заміни.

Новий Григоріанський календар був запроваджений 4 жовтня 1582 року Папою Римським Григорієм XIII, і нині ухвалений у світі як міжнародний стандарт. Не вдаючись в особливості розрахунків, лише зазначу, що розбіжність між Григоріанським та астрономічним роками складає всього 26 секунд, тож фактично їх можна прирівняти.

Перевагу нового календаря одразу оцінили більшість європейських держав, інші держави долучились згодом. Російська ж Імперія певно завжди полюбляла вирізнятись з поміж цивілізованого світу, і чи не єдина у Європі залишила у користуванні Юліанський календар аж до свого кінця. Лише у лютому 1918 року в Українській Народній Республіці відбувся перехід на григоріанський календар. На той момент різниця між старим і новим календарями становила 13 діб.

перехід на григоріанський календар 1-14 лютого 1918 Джерело фото: gorodkiev.info

Але перехід на новий стиль торкнувся лише «мирського» життя, церква залишилася вірною Юліанському календарю і непохитна у своїх переконаннях донині. Тож виходить, що до лютого 1918 року і мирське, і церковне життя в Україні синхронно відставали від сонця на 13 діб, але між собою були цілком узгоджені і святкували Різдво 25 грудня. Після переходу на новий стиль «мирський» календар став відповідати астрономічному, а «церковний» так і залишився з похибкою у 13 днів. Отже наразі «церковне» 25 грудня (за Юліанським календарем) відповідає «мирському» 7-му січню (за Григоріанським). Таким чином, у цьому році ми будемо святкувати Різдво 7 січня ювілейний сотий раз. До речі така плутанина відбувається не у всіх православних, а лише у Московській, Сербській, Грузинській та Йорданській церквах, і ще у нас. (Інші православні церкви обрали Григоріанський календар). Тож некоректно поділяти Різдво на католицьке та православне, адже справа не у конфесіях, а у календарях. Ось…

Але ми так і не з’ясували, що ж святкували 31 грудня / 1 січня наші земляки сто років тому? А був це такий собі мікс (три в одному), де «цивільне» свято Нового року, було трохи завуальовано «церковними» – св. Меланії та св. Василя. Різдво вже минуло, і як підказує нам відома колядка, саме час для другого празника:

«А як другий празник – святого Василя!
Ой, радуйся, земле – Син Божий народився!»

Вечір напередодні Нового Року – це свято «Маланки», більше знайоме нам як «Щедрий вечір», що змістилося за сучасним календарем на 13 січня. Ну а зранку – ясна річ, Новий Рік (у наші часи відомий, як Старий) з обов’язковим засіванням, а ще – «празник святого Василя». Зараз ці дати сприймаються як останній акорд у новорічних святах, але для наших предків це був самий розпал гулянь, весела зустріч Нового Року!

Хоча б трохи відчути атмосферу цих свят саме на Куп’янщині дозволяє нам неперевершена праця видатного етнографа кінця позаминулого сторіччя Петра Іванова. Адже всі його дослідження провадились виключно на теренах Куп’янського повіту. З його книги дізнаємося…

…На «Маланку» печуть книші, пироги і варять вареники з сиром, якими переважно і частують «щедрувальників». З настанням сутінків ватаги дітлахів та дорослих дівчат ходять по слободі і, підійшовши до вікна кожної хати, кричать: «Дай, Боже, вечір добрий! Чи защедрувати вам?» Отримавши згоду, усім гуртом співають щедрівку:

«Миланка ходила, Василечка просила:
Василечко, наш татку, пусти нас у хатку!
Ми жита не жали – золотий хрест держали.
Золоту кадильницю, серебряну накрильницю.
Радуйтеся, люди, до вас Христос буде.
Богу свічу ставте, а нам пиріг дайте! […]»

(записано у м. Куп’янську)

А ось щедрівка, що трохи подібна до тієї, з якою і я ходив щедрувати у дитинстві:

«Щедрик-ведрик, дайте вареник,
Ложку кашки, кільце ковбаски,
Пиріг без рук, без ніг,
Щоб не втік у сніг;
Або з руками, з ногами,
Щоб біг за нами.
Не дасте пирога, – возьму козу за рога,
Поведу у кабачок, проп’ю за п’ятачок!»

(записано у м. Куп’янську)

святкування свята Маланки «Святочні гуляки», малюнок Н. Ткаченко, 1894 р.

Так у веселих гуляннях і минала Новорічна ніч.

А зранку на Новий рік хлопчаки-посипальники ходили з хати в хату посіваючи господарям хлібними зернами з побажанням щастя, здоров’я та урожаю. Батьки хлопчаків заздалегідь будили своїх синів вдосвіта та примовляли зазвичай: «Вставай сину! Годі тобі спати – вже пора посипати». Коли син прокинеться та приготується як слід, батько казав йому: «Посипай, моя дитино, уперед дома, а потім підеш і до людей посипати». Хлопець правою рукою брав з рукавиці приготоване зерно і розсипав його навсібіч зі словами: «На щастя! На здоров’я! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю!» Батько давав за це синові мідну монету й промовляв: «На тобі грош, та будь скрізь хорош». Опісля цього хлопець вже відправлявся посипати по чужим хатам.

Зміст усіх зафіксованих «посипальниць» зводиться до запевнення господаря у здійсненні його сподівань на багатий урожай і майбутній достаток. А в помічники надаються святі й навіть сам Бог:

«А в полі, полі плужок ходе,
А за тим плужком сам Господь ходе.
Мати Божа обідать носе,
Обідать носе, та Бога просе:
«Роди, Боже, людям добрим
Жито та пшеницю
І всяку пашницю»!
А Бог молве: «Людям
добрим усе буде –
Пошлю жито і пшеницю
І всяку пашницю».
Будьте здорові, з Новим годом,
З Василем!»

(записано у м. Куп’янську)

Перших посипальників всюди радо приймали, їх садили поряд із собою на поріг – «щоб усе добре садилось» і дарували гроші – «щоб увесь год було що дарувати». А от наступним посипальникам нерідко могли й відмовити, адже кожному потрібно щось дати: копійку, пряник, пиріг або хоча би пампушку, що призводило до значних витрат.

зерна для посівання на новорічні свята

Для посівання найчастіше використовувалися зерна пшениці, жита, ячменю та гороху. По кількості зерен різного роду хліба, що залишалися на столі після першого посипальника, і по схожості усіх зерен взагалі визначали майбутній урожай хлібів.

У селян існувало повір’я – як проведеш перший день Нового року, що протягом цього дня будеш робити, так і проведеш цілий рік. А те, що робив на Новий рік прийдеться часто робити і протягом усього року. Через це богобоязливі старі люди казали: «Піду до церкви, щоб Господь послав ще год ходити», а ті, що полюбляли випити: «Нап’юсь сьогодні горілки, щоб цілий год пити». (Оце я розумію мотивація!) А ще за святковим Новорічним столом можна було почути таке: «На Новий год не годиться пити по одній чарці, а треба по дві одразу, для того щоб старі в парі жили, а молодим – пара була». (Ось воно коріння сучасного – «между первой и второй…»)

Ось така видалася розповідь.

Між тим допитливий читач може зазначити:

  • – Але все це стосується лише селян. А що ж відбувалося в середмісті? Як святкували городяни? І чи була врешті-решт у Куп’янську новорічна «йолка»? – перепрошую – ялинка?

Слушне зауваження. Та попри те, що Куп’янськ – це місто, переважну більшість його населення становили саме селяни. І їх «сценарій» святкування мало чим відрізнявся від «сценарію» селян прилеглих хуторів і дальніх слобід. Це підтверджують і численні колядки та щедрівки записані етнографом Петром Івановим саме у Куп’янську. Та заради історичної справедливості, слід зазначити – була і «йолка»! Вибачаюсь – ялинка!

Згадку про це можна зустріти у статті відомого сучасного дослідника історії Слобожанщини Андрія Парамонова…

…3 січня 1889 г. у Куп’янську в будинку повітової управи (сучасний районний будинок культури) була уперше влаштована ялинка для дітей. Її організаторами стали сім’ї Литошенко, Попових, Бершадських та Жукових. Виявилося, що прикраси для ялинки знайти у Куп’янську неможливо, тож прикрашали ялинку горіхами та цукерками. Кожна дитина отримала бонбоньєрку з солодощами. Всього у святкуванні прийняли участь 97 дітей та 103-є дорослих. На святі грав любительський оркестр – діти і дорослі танцювали від душі. Доход від ялинки склав 59 карбованців 33 копійки та був переданий у скарбницю Спілки піклування про незаможних учнів...

новорічний бал

На цьому маю завершувати свою розповідь – кличе дружина. Здається я знову забув купити зелений горошок…

P. S. А ще – усіх з Новим роком!