Коляда, Коляда...

січень 06, 2018

Наближається велике свято Різдва Христового. У християнському світі це одне з двох свят, які «суперничають» між собою за право вважатися найголовнішим: католицький світ віддає перевагу саме Різдву, православні ж християни більш схиляються на користь Великодня. Та ця обставина ніяк не применшує нашого шанобливого ставлення до радісної звістки про народження Спасителя. Навпаки – останнім часом Різдво на Слобожанщині все більше і більше виходить з тіні Нового року, і стає окремим святом, очікуваним у багатьох родинах (навіть якщо вони не є глибоко віруючими).

Цього року святкувати Різдво Христове 7 січня ми будемо ювілейний сотий раз. До запровадження у 1918 році григоріанського календарю наші предки святкували Різдво 25 грудня. І саме з нього розпочинався цикл зимових свят відомих ще з сивої давнини під назвою Коляда. Невід’ємними атрибутами свята були подарунки, перевдягання, співання обрядових пісень – колядок. Саме завдяки своєму колориту Коляда і досі посідає одне з чільних місць у народній свідомості.

Малюнок. Колядники йдуть селом та колядують Ольга Кваша. Колядки.

Хто з нас хоча б раз у житті не ходив колядувати?

«Коляд-коляд-колядниця!
Добра з медом паляниця!
А без меду – не така,
Дайте, дядьку, п’ятака!»

одразу виринають з пам’яті вивчені ще в дитинстві рядки. Та чи завжди колядки – це про Різдво?

Ні! – колись колядки були язичницькими піснями, з якими Православна Церква спочатку вела безуспішну боротьбу. А існують персони, які й досі її ведуть…

Якось довелося мені мати розмову з одним «правовірним християнином», який до хрипу у горлі відстоював позицію, що, мовляв, потрібно позбутися елементів поганських (тобто язичницьких) свят, які маскуються під православний календар. Через багаття стрибати на Івана-Купала – не можна! Млинці їсти на Масляну – ні-ні! Дійшли до того, що й колядки варто було б піддати цензурі на предмет вилучення дохристиянських мотивів. Та врешті з’ясувалося, що борець за «чистоту віри» виявився зовсім не підкутий теоретично. Крапку у нашій розмові поставив аргумент, що свого часу християнська церква навмисне вигадала Різдво саме 25 грудня, щоб органічно підмінити ним свято Народження нового Сонця, котре було у великій пошані серед нещодавно охрещених язичників. Щоб не дратувати неофітів було вигадано безліч таких компромісів, коли старим традиціям лишень додавали нової трактовки. А далі вже святкуйте, як знаєте…

(До речі, вперше у історичних джерелах, що збереглися, «25 грудня» як дата народження Христа вказана у Хронографі 354 року. А остаточне офіційне рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Третьому Всесвітньому церковному соборі в 431 році. Тож святкувати Різдво за церковними канонами у цьому році ми будемо у 1588 раз)

Через мій іронічний тон може скластися враження, що я трохи зверхньо ставлюся до християнської церкви. Зовсім ні! Просто намагатися відділити православ’я від елементів язичництва – це різати по живому весь культурний, духовний, ментальний спадок свого народу; шанувати свого батька, при цьому ганьбити свого діда!

Народні традиції живуть доти, доки живе сам нарід. Тисячолітня історія християнства на нашій землі не змогла викоренити з народної пам’яті згадку про віру пращурів, що вже казати про сімдесят років радянської влади, з її Дідом Морозом і «науковим атеїзмом» проти Різдва Христового. Ми не підозрюємо, але наше коріння тримає нас міцніше ніж ми можемо собі уявити…


Тож вкотре готуючись відсвяткувати радісне свято, і бажаючи один одному «веселої Коляди», давайте розберемося, а власне, що таке Коляда. Кожен з нас майже на рівні підсвідомості має туманне уявлення, що Коляда – це щось суто з давньослов’янської міфології, і так чи інакше це «щось» пов’язане з сонячним циклом, можливо навіть – це бог Сонця. Але чи так це? Давайте розбиратися разом.

Основна версія походження слова «коляда» – давнє запозичення з латинської мови від лат. Calendae («календи»). «Календами» у давньоримському календарі називалися перші дні кожного місяця. У ці дні римляни проводили розрахунки, сплачували та визискували борги, вносили та стягували податки. Тож «календами», окрім того, іще називалися боргові книги. Згодом ця назва змінилася до відомого всім нам вигляду, у відомому всім нам значенні – «календар».

  • – Календар – це прекрасно… А де Коляда?

У 45 році до н. е. Юлій Цезар переносить святкування Нового року з 1 березня на 1 січня, оскільки саме з цього дня римські консули вступали на посаду, та розпочинався господарський рік у державі. У цей день римляни приносили у жертву Янусу – богу початку і кінця – ладан і вино; бажали один одному добробуту і дарували гроші, бо на мідних монетах був зображений сам винуватець свята – дволикий Янус. Святом січневих календ (лат. Calendae Januariae), що тривали від 1 до 15 січня, завершувався цілий святковий цикл, надзвичайно популярний у всьому греко-римському світі. В останні дні, набираючи оберти, свято досягало свого апогею.

  • – А все ж таки, де Коляда?!

У будь які часи народи у світі не існували ізольовано один від одного – з часом чужа Календа, трансформувавшись у Коляду, дійшла і до наших теренів, де сплелася зі старослов'янським святом зимового повороту Сонця. Продовжуючи «обростати» місцевими віруваннями Коляда постала згодом, як цілком самостійне слов’янське свято. Так тривало до появи християнства.

Згодом у боротьбі із залишком язичництва церква запропонувала власний святковий цикл – Різдвяний. Де замість язичницьких спогадів – християнські, замість давніх масок та ігрищ – ходіння із зіркою, царями та пастухами.

Картина Христос народився

Так народилася нова Коляда, що заміксувала у собі традиції і вірування давніх римлян, слов’ян, і, зрештою, християн.

Доречи, за твердженням українського лінгвіста і фольклориста Ярослава Рудницького, саме слово «календа», яким означалися римські язичницькі обряди, перенеслося на Різдвяні Свята і зробилося своїм словом не тільки у слов’янських, але й у всіх романських та германських народів.

Ось – нарешті маєте!

Якщо наведена вище версія видається Вам надто академічною, можу запропонувати декілька більш екзотичних версій.

  • 1. Об’єднавши декілька версій переважно з сайтів російських «рідновєрів», отримаємо таку картину:

Коляда – чоловіче божество, молоде сонце (інколи навіть немовля). Син Дажбога, онук Сварога, в основі його імені лежить корінь «коло», що означає сонце. З мечем у руці, проте сіє мир і злагоду поміж народами. Ім’я його відоме в усьому світі, зокрема у римлян його знають, як «Календу» (отакої!). Це саме він прийшов на землю «100500» років тому і подарував нащадкам Рода Календар (Ясна річ, назву «календар» слід розуміти, як «Коляди дар», і ніяк інакше. Які там, до дідька, давні римляни з їх «календами»! Календар – наш!) А окрім Календаря, подарував ще й Мудрі Веди на додачу. Та вочевидь за останні «100500» років мудрість та десь завіялась…

І це я Вас ще трішки пожалів, не переповідаючи про переселення праслов’ян з Атлантиди до Єгипту, про падіння на землю з неба другого місяця і роль у всьому цьому бога Коляди і його товариша Кришнього. Тут заради справедливості варто сказати, що і «українські» псевдоісторики не пасуть задніх – масштаби їхнього пекельного «трешу» не поступаються московським. Та Господь з ними – «рідновєрами» – що з них взяти…

  • 2. Але тут їм на допомогу спішать філологи-славісти:
  • – Д. Щепкін виводить походження імені Коляда від «коль» + «еда», тобто «їда в колі», «колова їда»;
  • – П. Безонсов – від «колода» (ним начебто називали запалений пень, довкола якого сідали давні предки й відбували ритуальні церемонії);
  • – варіант без автора – «коло лада», тобто коло порядку.

Єдине обґрунтування даних версій – фонетична подібність до слова «коляда». Але ж цього для наукової теорії геть недостатньо!

  • 3. Насамкінець я приберіг для Вас міфологічну версію від російського фольклориста П. Трощина

(його грутовна робота «Нариси слов’янської міфології» ніколи не видавалася, а зберігається вона у рукописному вигляді в архівах Києво-Печерської лаври) . Сподобалася вона мені найбільше, може тому що обійшлося в ній без календарів та Мудрих Вед? А може тому, що міф від початку не претендує на істину в останній інстанції.

До речі, Коляда в ній – жінка!

Коляда — давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога. Один із найбільших та найшановніших персонажів міфології українців. Ім'я походить від слова Коло — стародавньої назви Сонця.

Коляда Бог

За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи Коляди відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення Коляди в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за Колядою.

Свято Коляда у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня (за ст. ст.), до свята входило обрядове запалювання вогню (пов'язане з народженням нового бога світла Божича), посипання зерном (на врожай) в домі сусіда чи родича, обрядове заколювання свині, ходіння з плугом та козою, споживання куті, ряження, танки, пісні (колядки), спалювання колоди (символ Мари).

За легендою, Коляда навчила давніх українців робити колесо.

Враховуючи всі наведені вище версії, ризикну запропонувати Вам іще одну. Так би мовити місцеву, Куп’янську! Щоправда розповідає вона не про походження назви, а про виникнення самої традиції колядувати. Записана ця розповідь наприкінці ХІХ ст. на території Куп’янського повіту видатним Куп’янським етнографом Петром Івановим, до робіт якого ми з великим захопленням повертаємося знову і знову…


За виключенням наведеної нижче розповіді в народі не збереглося ніяких переказів про час виникнення звичаю колядувати, так само невідоме й слово «календи», але маємо ось таку розповідь, записану у сл. Араповці:

«На Святвечір один багатий мужик, розсердившись за щось на свого сина, вигнав його з дому, навіть не давши йому повечеряти. Молодий хлопець, долаючи голод, пішов по селу, і, зупиняючись під вікнами кожної хати, співав пісні, у яких прославляв свято Різдва, а також господарів та їх родини. Людям ті співи дуже сподобалися, і вони давали хлопцю, хто хліба, хто сала, а хто і ковбасу… Ось з тих пір і почали ходити колядувати, і зараз співають ті ж самі колядки, які співав той хлопець».

Загальний перебіг святкування Різдва на Куп’янщині понад сто років тому можна уявити спираючись на книгу П. Іванова «Життя та повір’я селян Куп’янського повіту».

Вечір напередодні Різдва називається «Святвечір», «Багатий святвечір», «Багата кутя», а в деяких слободах – «Коляда». В цей день дотримуються суворого посту: нічого не їдять до «звізди»; дівчата, зокрема, повинні постувати, щоб їм знайшлися гарні женихи. В цей день у всіх селян обов’язково варять кутю, – ячна або пшенична крупа полита медом, – та узвар, – сушені плоди: яблука, груші, вишні, терен, сливи. Коли виймають кутю з печі, то обов’язково примічають: якщо вона високо піднялася з горщика – це до благополуччя, якщо ж осіла – до негараздів. І кутя, і узвар ставляться на покуті неодмінно на краденому сіні.

стіл зі святковими стравами напередодні Різдва

Всі святково одягаються і, з появою першої зірки, запаливши перед іконами лампаду і розпустивши ладан, читають звичні молитви та сідають за стіл вечеряти. Спочатку їдять пироги з капустою, картоплею, горохом, квасолею, потім борщ із дрібно посіченої кислої капусти з пшоном, горох, сочевицю, і завершують вечерю узваром і кутею.

Сім'я вечеряє за столом на Різдво

Діти до хресних батьків, матерів і родичів носять вечерю. Як принесуть, то кажуть: прислав батько й мати, нате вам вечерю. Хазяїн дякує і дарить дітей пряниками, «лєнтами» і грішми.

В день свята Різдва Христового майже всі члени родини бувають у церкві, одні – на вранішній службі, інші – на обідній. Повернувшись з обідньої служби, одразу ж всі сідають за святковий стіл. Спочатку їдять пісні пироги і пісну капусту, а вже потім – сало, ковбаси, скоромні пироги, і насамкінець локшину з м’ясом, кутю та узвар.

З самого ранку, відразу по завершенню служби у церкві, хлопчики починають обходити кожну хату, «славлять Христа і віршують». Головним змістом вірш були священні події, що згадувалися церквою протягом Різдвяних свят.

Вперше про «віршування» або ж «віншування» я почув від своїх друзів років десять тому після відвідин ними Карпат на Різдвяні свята. Західна Україна у великій мірі зберегла стародавні традиції святкування Різдва. Це не дивина. Але виявляється, сто років тому це все існувало і на Слобожанщини. А далі, коли я почав читати вірші записані Петром Івановим, мене чекала одна приємна несподіванка… Серед наведених вірш, я впізнав одну, якої мене у дитинстві вчила моя бабуся, щоправда називала вона її колядкою. Бабуся розповідала, що це була улюблена колядка її старшого брата Миколи, який хлопчаком ходив колядувати у комуністичні тридцяті. Нажаль у дитинстві, мені це було не дуже цікаво, і я не запам’ятав тих нескладних рядочків. А зараз… Я впізнав її одразу:

«Був я у граді Віфлеємі, бачив я великі чудеса:
Як янголи з небес летіли, слава в вишніх Богу піли.
А я того гласу ізлякався: к сирій землі приклонявся.
Не успів до вас добіжати, сіє чудо розказати.
А ви, господа, не скупітесь: златом-сріблом поділітесь.
А я злато-срібло приймаю,
Вас усіх з Рождеством Христовим поздравляю!»

малюнок Олександра Ворошиліна Золотий янгол Олександр Ворошилін. Золотий янгол.

З самого дитинства напередодні свята поставало питання: а коли ж саме ходять колядувати? Бабуся розповідала, що колядують увечері 7-го січня, деякі друзі агітували колядувати 6-го. Тож все ж таки – як правильно? Насправді єдиної відповіді не існує, в окремих регіонах України є свої відмінності. А от як воно було на Куп’янщині можемо дізнатися просто зараз.

Колядувати у Куп’янському повіті ходять не лише діти, а й дорослі селяни. Діти, молоді парубки й дівчата колядують увечері на перший день свята Різдва Христового майже в усіх населених пунктах повіту, за виключенням, хіба що, слобід з російським або ж змішаним населенням, де колядники починають ходити з вечора напередодні свята. У решті населених пунктів і у місті Куп’янську напередодні Різдва ходять тільки із «звіздою» півчі з церковних хорів, які виконували суто церковні пісні (тропар, кондак).

Колядування починалося тільки на саме свято Різдва. А ввечері другого дня колядувати ходили і дорослі молоді люди: жонаті й заміжні, хоча чоловіки ходили все ж таки рідше.

Святкові різдвяні гуляння на селі М. Онацька

Бабуся розповідала мені таку історію. Якось вона з подругами пішла колядувати (а треба сказати, ох і гарно ж співала моя бабуся!) Обійшли вже з десяток дворів, назбирали у торбу ласощів. Аж раптом перестріли їх на околиці дорослі хлопці, та й позабирали усю коляду. Що можуть вдіяти дівчата – пішли додому, плачуть. Заходять до себе на подвір’я, а з хати їм на зустріч брат моєї бабусі (той самий Микола). Що таке? – питає. Дівчата розповіли про свою обіду. Далі картина маслом…

Пройшло десь з півгодини. Знову вийшли дівчата на колядування, але стало їх на одну більше… Ходять, колядують. Згодом підходять до них ті ж самі хлопці, знову хочуть відібрати торбу зі смаколиками. Аж раптом одна «дівчина» як дасть одному у вухо – раз, іншому у пику – два! Аж свічки в очах стали у горе «гопників». «Е ні! – каже один з них, - ніяка це не дівчина, це Микола Чепурко, бо окрім нього ніхто так на всій окрузі битися не вміє!» Та й повіддавали усе награбоване. А варто сказати, що Микола росту був невисокого, але хлопець завзятий і до бійки здібний, до того ж завжди стояв за правду. З тих пір дівчат вже ніколи й не чіпали. (Шкода не довелось Миколі пожити – через п’ять років він загинув на війні). Отака ось історія з перевдяганням!

На цьому наша розповідь добігає кінця. Та не годиться розповідь про Коляду, та й завершити без колядки… Тож дозвольте заколядувати колядою з репертуару мешканців Куп’янщини кінця ХІХ століття:

«Ишла коляда мимо огорода, –
Ой, коляда, колядица!
Зашла коляда к кузницу у двор.
Ой, вы, кузницы, куйте топоры!
Рубите сосны, мостите мосты:
Первый святитель – Рождество Христово,
Второй святитель – Василий Великий,
Третий святитель – Иван Креститель!»

м.Наконечний. Різдвяний вечір В. Наконечний. Різдвяний вечір.

З Різдвом Христовим! З Колядою! Веселих свят!


P. S. Зазвичай, присвяти робляться авторами на початку їх творів, але я вирішив приємне залишити насамкінець. Цю історично-етнографічну розвідку я присвячую сімейній парі, моїм друзям і кумам, яким пощастило носити прізвище Коляда. Зі святом, рідненькі!